«Нас не пускали на поле, щоб не зурочити» — історії успіху харківських футболісток

1 43

Футбол тривалий час вважався суто чоловічою грою, а жінок вважали не здатними грати, і навіть розібратися у правилах гри. Але часи змінюються. В Харкові грає найкраща українська жіноча команда з футболу «Житлобуд-1». Харківські футболістки спочатку намагалися довести, що не є гіршими за чоловіків, а потім їм це набридло. Вони просто котрий рік поспіль тримають першість на українському чемпіонаті і отримують від цього не аби яке задоволення.

Таїсія Нестеренко, капітанка команди «Житлобуд-1», півзахисниця

SONY DSC

«Я когда только училась в школе спортивной, целый класс был мальчиков, так они смеялись надо мной: «ты, девочка, играешь в футбол!» И что, что я девочка? Непривычно им, все привыкли, что если футбол  мужики только играют. А сейчас посмотрите в скольких странах мира женщины играют в футбол, и как играют! В Германии, Америке, Голландии, Англии».

Таїсії було 12 років, коли вона почала грати в футбол  ганяли м’яч в хлопчаками на подвір’ї. Її помітив тренер жіночої любительської футбольної команди, і запросив на тренування. Зараз дівчині 25, вона капітанка кращої в Україні жіночої футбольної команди, яка вже кілька років поспіль стає переможицею українського чемпіонату.

Термін «жіночий футбол» Таїсія вважає неправильним, адже немає, наприклад, жіночого баскетболу або чоловічої гімнастики. Звісно, жінки поступаються чоловікам фізично – за швидкістю та по силі удару, так влаштувала природа, а ось чи буде спортсмен битися за м’яч до кінця  залежить зовсім не від статі. Сама м’яч ні за що не віддасть супернику чи суперниці, під час останньої гри отримала важку травму  пошкодила хрестоподібну зв’язку в колінному суглобі і на півроку «випала» з команди. Спостерігати за тренуванням зі сторони  виявилося найскладнішим випробуванням.

«Это был удар для меня, самые тяжелые испытания психологические. Я не могу играть, принести пользу команде, когда я ничего не делаю, меня это расстраивает… Эта травма многое поменяла в моей голове, многое перевернулось, хочу стать реабилитологом, закончить магистратуру в инфизе (Национальный университет физического воспитания и спорта Украины – ред.), помогать таким, как я, пережить тяжелые времена и не сломаться». 

Валентина Котик, захисниця команди «Житлобуд-1», друга тренерка

SONY DSC

«Мы с ним познакомились на сборах, он тоже был футболистом, увидел меня на игре, ему понравилось, как я играла. Мы долго встречались, но получается, что месяца три  по сборам в разных городах, а потом чемпионаты начинаются, по выездам, игра через игру  то дома, то на выезде. Времени не хватает друг на друга, и мы расстались». 

Чоловіки не хочуть миритися з тим, що жінки більше не бажають сидіти на кухні, вважає Валентина. Зовсім недавно одна з кращих гравчинь команди стала тренеркою. Каже, спочатку гравці і тренери чоловічої футбольної команди, які тренуються на одному з ними стадіоні, дивилися на них з подивом і навіть насміхалися. Потім почали приходити на тренування, дивитися ігри, думка змінювалося, прийшла повага.

«Это наш менталитет  есть виды спорта силовые, они не ассоциируются с женщинами, потому что женщина у нас считается существом слабым, которое требует защиты. Нашим людям просто надо время, чтобы пересмотреть это. На Западе есть школы женские, когда девочек воспитывают с маленького возраста, они все время в тренировках, постоянно с мячиком занимаются, он вырастают и уже мало в чем уступают юношам и мужчинам».

Анжела Чорнобай, менеджерка жіночої футбольної команди «Житлобуд-1»:

«Мужики нас не пускали на поле играть, чтоб не спугнули удачу. Нам надо тренировку провести на поле, а нас не пускают, даже в автобусе с ними проехаться не разрешали. Мол, женщина на корабле  к беде. Многие мужчины считают до сих пор, что женщина должна сидеть на кухне, растить детей, и сейчас можно услышать  что вы здесь на поле делаете, сидите дома, воспитывайте детей».

Вперше жіночу футбольну команду Анжела побачила на дискотеці, коли була ще підлітком. Спортсменки приїхали на збори в невеличке містечко Новомосковськ Дніпропетровської області. Запросили на тренування – сподобалось, почала грати. Стояла на захисті, кілька разів замінила воротаря, з тих пір так і залишилася захищати ворота.

«Мама с сестрами думали, наиграюсь и брошу, но оказалось  это на всю жизнь. Во времена «перестройки» я стала единственной кормилицей в семье. У меня две сестры-близнецы и мама, было очень трудно. И футбол приносил тогда единственный доход. Мы все выучились в институтах, могли покупать себе еду, одежду. В тяжелые времена футбол помог выжить, дать образование мне и моим сестрам». 

Закінчивши кар’єру в складі команди, Анжела стала її менеджеркою, займається іміджем клубу, шукає нових гравців. В Україні немає культури виховання спортсменів для жіночого футболу, дівчатка не йдуть сюди натовпами, як на театральні гуртки, каже футболістка. Вся спортивна індустрія працює на чоловіків – медицина, реклама, екіпірування, якби жіночий футбол більше фінансували, результати спортсменок, вважає, однозначно стали б вище. Майбутнє у жіночого футболу є, впевнена Анжела  зараз приходить нове покоління, вільне, вони налаштовані і мислять зовсім інакше, ніж їх попередниці.

Ярослав Ланцфер, тренер жіночої команди «Житлобуд-1»

SONY DSC

«Сейчас уже никто не скажет «та, бабы!». Это раньше было, когда футбол женский только появлялся, такое можно было услышать. С такими показателями, которые есть у нашей команды уже мало кто осмелиться такое сказать, такими результатами похвастаться не многие могут. Ветераны футбола относятся с уважением к девчонкам, да и тренеры. Я сам играл в футбол, тренировал мужские команды. А 9 лет назад пригласили в женскую, и не жалею».

У 2013-му Ярослава Ланцфера визнали кращим тренером України в жіночому футболі. Ніякої різниці в тренуванні жінок і чоловіків він не бачить, техніка однакова, вимоги ставить такі ж, як і перед чоловіками. Потрібно брати до уваги не стать, а особистість  з кимось жорсткіше працювати, а комусь зробити послаблення, говорить тренер. Час пресингу, коли у великий спорт йшли тільки ті, хто не зламався, вже пройшов. Потрібен новий підхід. Жінок несправедливо вважають слабкими, впевнений тренер, їм нарівні з чоловіками властиві бажання боротися і перемагати, тільки раніше ці якості були не затребувані і просто «спали». Все це потрібно просто розбудити.

SONY DSC

«Женский футбол позно появился, а бизнес-леди давно появились? Женщины почувствовали свободу. Бокс и штанга – тоже думали не женские виды спорта, так же думали и про футбол. Все движется вперед, женщины становятся независимыми и достижения многих покруче, чем у мужиков!», – наголошує тренер Ярослав Ланцфер.

Тетяна Доцяк

Схожі записи
1 коментар
  1. ЖФК "Жилстрой-1"

    […] «Нас не пускали на поле, чтобы не сглазить» — истории успеха харьковских футболисток. С таким заголовком вышла статья на сайте «Повага». […]

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.