Мистецтво як спосіб відстоювати права

  • Грудень 15, 2015
  • 993
  • 0

За останні сто років мистецтво переживало безліч трансформацій стосовно свого співіснування з проблемами суспільства. І сьогодні за його допомогою творчині і творці намагаються не просто створювати арт-об’єкти, а й робити гучні заяви та відстоювати права.

titul

З історії процесу

Модернізм відстоював автономність арту від соціуму, абстракціонізм, зокрема український, прагнув створити власний Космос на основі народного мистецтва, футуризм руйнував старе, щоб побудувати майбутнє…Підходи були концептуальні, цілі – глобальні, за рахунок чого стиралися навіть такі чітко встановлені межі, як, наприклад, гендерні. Хана Орлова, Олександра Екстер, Анна Лепорська,  Жанна Ебютерн, Катерина Білокур, Фріда Кало працювали нарівні із чоловіками. В їхніх реаліях не йшлося про відстоювання свого «жіночого я», мова йшла про творчій потенціал, про те, що всі вони «хотіли бути художником», мати змогу реалізовувати своє «мистецьке я».

Про активні пошуки жінки у безмежному світі арту, які б базувалися на протиставленні себе чоловікам, можна говорити, починаючи з 1970-х років ‒ саме тоді, коли західне суспільство охопила сексуальна революція, в США почалися акції проти сегрегації, сформувалася друга хвиля фемінізму, яка вже не уявляла себе без мистецтва. Його засоби давали змогу надати ідеям образність, що дуже часто діяла як шокова терапія. Ця тенденція має розвиток. Мисткині продовжують епатувати, провокувати чи пробуджувати емоції, центром яких залишається жінка з її потребами ‒ внутрішніми і зовнішніми.

Womanhouse (1971 р.)

Перший великий арт-проект, навіть програма,  на тему жіночої самоідентифікації в США. Суть його полягала у тому, що група з 25 студенток Каліфорнійського інституту мистецтва на чолі з викладачками Джуді Чикаго та Міріам Шапіро на певний час оселилися в закинутому маєтку, де кожна працювала над власним арт-проектом. По суті, можна були робити все, що завгодно. Проте це «все» повинно було досліджувати вплив мистецтва на власний (жіночий) досвід, створювати нові жіночі моделі, яких так не вистачало у суспільстві, мало будувати жіночий контекст навколо середовища, в якому перебували художниці.

womenhouseфото з сайту http://womanhouse.refugia.net

Протягом року учасниці програми спільно думали і створювали, щоб потім провести покази і презентації перед тисячами інших студентів, науковців, митців. Мешканки Womanhouse, згадуючи, зауважують, що добре розуміли важливість своєї місії, тому весь час відчували відповідальність та певний психологічний тиск. Левову частку представлених арт-об’єктів склали інсталяції як найбільш прогресивна мистецька форма. Роботи яскравими образами манекену, що виходить з шафи, ляльковим будиночком, кімнатою, обклеєною яєчнею, полицями із сотнями губних помад говорили про те, що світ, який стоїть за жінкою, вбиває її своєю однотипністю, відсутністю індивідуальності, а почасти і прямим насиллям.

З 25 студенток, що взяли участь в резиденції Womanhouse, приблизно половина продовжила творчу кар’єру, поєднавши своє подальше мистецьке життя саме з темою фемінізму.

Звана вечеря (1974 р.)

Центральний арт-проект фемінізму другої хвилі. Робота Джуді Чикаго знаходиться в Центрі феміністичного мистецтва (Бруклінський музей, США). Об’єкт являє собою великий банкетний стіл у вигляді трикутника, за яким знайшлося місце для 39 відомих жінок, знакових історичних постатей. Для кожної з них мисткиня розробляла серветку, тарілку, візерунок, столові прибори. Соджорнер Трут, Вірджинія Вульф, Джорджія О’Кіф, Етель Сміт у роботі Джуді Чикаго сусідять з богинею Родючості та Споконвічною богинею. На кожній тарілці – варіація на тему вульви.

uzhin
фото з сайту http://www.judychicago.com

Сама вечеря стала феміністичною ревізією історії, спробою переписати минуле, взявши за основу здобутки великих жінок, які варти наслідування попри більш розтиражовані чоловічі образи.  Авторка експозиції продемонструвала, як можна змоделювати велике мистецтво, послуговуючись засобами і предметами з традиційної побутовою сфери жінки.

За час свого існування «Звана вечеря» побувала в 16 містах на 3 континентах, її побачила багатомільйонна глядацька аудиторія. У 2009 році Джуді Чикаго заснувала освітній фонд, котрий надає гранти на стажування для вчительок, які хочуть викладати у школах «жіночу історію».

Мінливість (1986 р.)

У 80-ті значно посилилася мистецька роль фотографії, яку все частіше використовували авторки феміністичних арт-проектів. На 1980-90-ті припадає час творчості однієї з найцікавіших британських мисткинь − Хелен Чедвік. Її концептуальні перформанси та інсталяції говорили не лише про роль жінки у суспільстві, а й про непрості відносини з власним тілом.

Зокрема, Чедвік прагнула зруйнувати «декоративнісь» у сприйнятті жіночого тіла у мистецтві, коли за лініями тіла фактично не помічалася лінія внутрішнього начала людини. Однією з найвідоміших її робіт стала «Мінливість» − інсталяція, що складалася із серії ксерокопій, роздрукованих на аркушах паперу формату А4. На кожному містилося зображення тіла Чедвік, яке супроводжували  рослини, мертві тварини, їжа тощо.

Helen Chadwick

фото з сайту https://thinkingpractices.wordpress.com

Через те, що, на думку Хелен, жодна людина не може зробити такий знімок її тіла, який би задовольнив творчий задум художниці, вона використала ксерокс, на який лягала та викладала необхідні речі. Саме за допомогою копіювальної машини художниці вдалося відтворити ефект поглинання фоном. Також інсталяцію доповнювали золоті сфери, дзеркала, барокові креслення архітектурних частин собору Святого Петра в Римі.

«Мінливість» своїм закликом читати в тілі емоції, розпізнавати знаки, викликала захват в арт-середовищі Великобританії. У синіх ксерокопіях Хелен Чедвік не було жодного випадкового об’єкта. Навіть колір фарби для друку мисткиня вибрала не просто так, адже синій давав змогу посилити емоційний ефект, зобразити море або передати глибину власних переживань авторки.

Реальна жінка проти Барбі (2013 р.)

Барбі ‒ культовий символ не лише жіночої краси, а й конкретна рекомендація щодо способу життя. Завжди усміхнена струнка білявка зіпсувала психіку ні одній дівчинці, яка з тих чи інших причин не могла мати такий само розріз очей чи тонку талію, не кажучи вже про розмір грудей. Її підкреслена сексуальність та задумливий погляд в очікуванні Кена і білого коня з рожевою каретою тонко натякали, що жінка – це іграшка, і звикати до цього треба з дитинства.

barbi

фото з сайту http://nickolaylamm.com

Промовистим став проект дизайнера Ніколая Ламма (Пітсбург, США), який створив ляльку ‒ копію Барбі, але максимально наближену до реальних жіночих параметрів. Про «нормальну Барбі» написали найбільш авторитетні видання. Суперечки щодо того, чи варто продавати її у супермаркетах, точились доволі довго. Аж поки Ламм не розробив іншу ляльку, зовнішній вигляд якої повністю співпадає із середньостатистичною жінкою: «Якщо Барбі з виглядом реальної жінки виглядає настільки привабливо, то чому б не припинити негативний вплив стандартної Барбі на дівчат, чому б не зробити це?».

«ШвеМы» спідниці для жінок і чоловіків (2015 р.)

Підходам минулого в наш час все частіше заступає іронія та поміркована провокація. В Росії, де кілька років гули бунтівні акції Pussy Riot, з посиленням тоталітарного режиму, всім інакомислячим доводиться активізовувати фантазію, щоб не підпасти під дію чергових статей і заборон.

В культурній столиці РФ, Санкт-Петербурзі, четверо художниць-активісток вирішили об’єднатися, створивши студію з пошиття одягу. Ясна річ, незвичайного, концептуального і зі смислом. У 2015 році дівчата взяли участь у Венеційській та Київській бієнале. Їхні квір-феміністичні спідниці можуть носити як жінки, так і чоловіки.

svemy

фото https://www.facebook.com/groups/462364083945397

Раніше пітерські феміністки влаштовували антидефіле, створювали костюми для вистави «Монологи вагіни», доводячи, що шиття – це теж процес емансипації, адже кравцями у більшості своїй завжди були чоловіки. Активістки не обмежуються захистом прав жінок. Так, нещодавно «Швемы» взяли участь у благодійному аукціоні, який збирав кошти на потреби політв’язнів у Росії.

Варто зазначити, що українські мисткині не стоять осторонь рівності. Роблять вони це настільки активно, що цілком заслуговують на окремий матеріал.

Анастасія Герасимова

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus