Марія Заньковецька – присяглася зобразити на сцені народні сльози

  • Січень 27, 2017
  • 723
  • 0

povaha-logo-headsУ минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.

Її становлення, поступ і тріумф збігаються зі становленням, поступом і тріумфом українського театру – на тлі утисків, заборон і цензури. Силою свого могутнього таланту Марія Заньковецька впливала не тільки на серця публіки, яка мліла й плакала від її ролей, а ще й на серця тогочасних чиновників і можновладців, усіляко торуючи шлях на сцену для української драматургії. Хтозна, як би склалася доля нашого театру, аби не стояла біля його витоків “українська королева” (за словами Антона Чехова) – Марія Заньковецька. Її ролі не вміщалися в жодне амплуа. Її почуття на сцені були просякнуті – за словами очевидців – такою силою, що на це не можна було дивитися без сліз. Її життєвий шлях був, звісно, нелегким. Але хіба могло бути інакше?..

0_c5a28_ae94f241_orig

“Не порочити акторським ремеслом чесну фамілію”

Народилася Марія Адасовська влітку 1854 року на Чернігівщині, у селі Заньки – звідси й походить її псевдонім, узятий для того, аби “не порочити акторським ремеслом чесну фамілію”. Батьки – збіднілі поміщики усе ж спромоглися віддати доньку на навчання до приватного пансіону Осовської в Чернігові. Найбільше Марійці подобалися заняття танцями й пантомімою. Разом із подругами вони часто розігрували коротенькі сценки й етюди – уже тоді Марійка вирізнялася з-поміж інших напрочуд виразною грою. Такою переконливою грою, що якось удома на вакаціях страшенно перелякала одного зі своїх залицяльників – заздалегідь перевдягнулася в білу сукню, узяла свічку, лягла на ліжко й склала руки на грудях. Панич повірив і сам мало не вмер од розпачу й жаху…

Хочу в консерваторію!

В Адасовських часто бували гості. А оскільки батько мав чудовий баритон, а Марійка – проникливе мецо-сопрано, для гостей улаштовували концерти. Ці домашні виступи не минули безслідно. Коли дівчині виповнилося шістнадцять, вона зажадала: хочу в консерваторію! Однак у батьків було скептичне ставлення до кар’єри оперної співачки – занадто, мовляв, усе це легковажно, несерйозно, і – що люди скажуть… Довелося Марії про професійний театр забути. Але – тільки на деякий час.

100318580_4_4

Аби таки поставити на своєму й показати батькам, що її – усе одно буде зверху, Марія вступає в Ніжинську аматорську трупу. На Ніжинській сцені юні бурхливі поривання початкуючої актриси відзначив молодий офіцер Олексій Хлистов. І чи то дівчині таки смертельно набрид батьківський нагляд, чи полестили вишукані залицяння бравого вояка Хлистова, вона прийняла пропозицію руки й серця. Ставши дружиною артилерійського офіцера, сімнадцятирічна Марія опинилася відірваною від радостей світу – у фортеці Бендери, в Бессарабії. Єдиною відрадою для неї серед нудних буднів дружини військового був крихітний аматорський театр, де вона сповна виливала всі свої нерозтрачені пристрасті.

Саме там їй і судилося зустріти найголовнішу людину в своїй долі – Миколу Карповича Тобілевича, він же актор Микола Садовський, один із братів Тобілевичів, один із головних фундаторів українського професійного театру. У цей час Марія радісно поринає в світ української та світової літератури, ніби знає, що ще трохи – і вона таки зробить рішучий крок. Адже вона знає, вона точно знає, чого хоче – грати на сцені. Знає ще з того самого дня, коли в дитинстві побачила нещасну самотню наймичку, яка плакала на сходинках панського будинку. Тоді вона пообіцяла собі, що тим сльозам має повірити вся Україна…

Українською мовою не можна було ставити твори світових класиків

1887 року церковний шлюб із Олексієм Хлистовим було розірвано. Ні чоловікові прокляття, ні осуд знайомих, ні обіцянки батьків порвати з нею всі зв’язки й ніколи більше не знатися не зупинили Марію. На ті часи розлучення було справою складною. Розривати шлюб, освячений під церковними банями, вважалося ганебним. Церковники наклали на Марію сувору єпитимію – відбути сім років у монастирі до того, як одружитися знову. Звісно, семи років у монастирі Марія дозволити собі не могла. А тому з Миколою Садовським вони так і жили невінчані. Зате тепер у її житті почалося найголовніше – сцена.

Тогочасний український театр потерпав від утисків із боку імперської влади. Українською мовою не можна було ставити твори світових класиків. Тодішнім нечисленним театральним трупам доводилось обмежуватися тільки репертуаром на сільську тематику – вистави, у яких ідеться про життя інтелігенції або, не дай Боже, про політику, були під суворою забороною. До того ж, усі п’єси строго цензорувалися. Марія Заньковецька згадує: “Не можу не сумувати про збіднення української драматургії. Звичні докори театральної критики б’ють майже повз ціль, тому що це явище в значній мірі треба віднести на рахунок цензурних утисків. Автор дає прекрасну річ. Я аплодую. Ось роль – думаю. І радію. Але олівець цензора пройшовся по п’єсі. І майже немає ролі, немає п’єси!”.

Maria_Zankovetska_(before_1917)Проте й бідність репертуару, і вузькі за діапазоном ролі вона компенсувала силою таланту. Тодішні салонні панночки, пересичені й утомлені театром, інтелігенція, цар Олександр із родиною, побувавши на виставах за її участю, безмірно дивувалися – як можна з такої вбогості та здобути таке багатство?! Дива та й годі… А критики один з-поперед одного писали, що Заньковецька навіть із посередньої – за авторським задумом – ролі може витворити справді епохальний образ. Її покриток і наймичок критика захоплено порівнювала з Іфігенією, Антігоною й Електрою, а її саму називали українською Сарою Бернар. Лев Толстой, захоплений грою Заньковецької, попрохав у неї на спомин хустинку. Петро Чайковський послав їй лавровий вінок із написом “Безсмертній – від смертного”.

“Могутній талант, який зробив би честь найкращій європейській сцені”, – писав про неї ще тоді скромний театральний критик Симон Петлюра… А коли Заньковецькій запропонували залишити Україну заради блискучої кар’єри в Росії, заради справді великих ролей світової класики, заради приголомшливих гонорарів, вона відмовила: “Моя Україна надто бідна, щоб її покинути…”.

Роль у першому українському кінофільмі

На жаль, родинне життя Заньковецької не було щасливим. Красень і улюбленець жіноцтва Микола Садовський часто зраджував її. За їхніми постійними сварками й примиреннями стежила не тільки театральна богема, а й мало не вся українська й російська інтелігенція. Урешті вони розлучилися – улітку 1909 року. Заньковецька покинула театр Садовського й почала виступати в численних мандрівних трупах. А 1922 року Марія Заньковецька разом із Павлом Саксаганським організували Народний театр у Києві, пізніше – театр імені Заньковецької, нині – Львівський український драматичний театр ім. Марії Заньковецької. Вона ще встигла зіграти багато ролей, навіть знялася в першому українському кінофільмі “Остап Бандура”. Перше звання народної артистки України присвоїли саме їй, Марії Заньковецькій…

“Я тяжко винен перед Марією”, – сказав Садовський уже перед самою своєю смертю. Їй передали ці слова. “Тепер можна й помирати”, – сказала Заньковецька, яка всією своєю театральною біографією довела, що найбільше їй личить усе ж трагічне амплуа.

Після смерті Садовського вона вже не затримувалася в світі надовго. Померла 4 жовтня 1934 року, похована поряд із ним на Байковому цвинтарі. Скульптор зобразив її на пам’ятнику так, що її обличчя спрямоване трохи ліворуч, а могила Миколи Садовського – праворуч од неї. Хтозна, чи то й після смерті Заньковецька так і не змогла йому пробачити, чи то просто її очі дивляться крізь усе, у безконечний простір, по-справжньому не спиняючись уже ні на чім.

Сергій Осока

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus