Ліля Боровець: Я вірю у партнерство між чоловіком і жінкою

  • Вересень 5, 2016
  • 2157
  • 0

Ліля Боровець, 22 роки, засновниця GoFundEd – краудфандингової платформи для освітніх проектів, наймолодша українка, яка у 2016 році потрапила на Всесвітній економічний форум у Давосі, членкиня Global Shapers спільноти.

DSC_2936

– Лілю, розкажи твою історію становлення як лідерки.

– Я народилася в маленькому містечку Великі Мости, у Львівській області. Там живе близько 7-8 тисяч людей. Мені певним чином пощастило, адже у моєму містечку не було кінотеатрів, музеїв, атракціонів. Довелося навчитися розважати себе самотужки, і, на щастя, тут зарадила бібліотека. Мама записала мене в бібліотеку десь у 3 роки, і в якийсь момент я зрозуміла, що прочитала майже всі книжки. Читати люблю й досі.

Згодом захотілося зрозуміти більше світ, тому вступила на факультет міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.  Паралельно я приєдналася до молодіжної міжнародної організації AIESEC. Там ми навчалися взаємодіючи: працювати в команді, управляти проектами, пробувати себе і свої можливості в різних сферах, до нас приїжджали волонтери з різних куточків світу. Так, у розмаїтті мов і культур, розумінні глобальних викликів, середовищі проактивних людей формувалися якісь внутрішні характеристики, що і спонукали продовжувати діяти.

Найважливіше, мабуть, те, що саме в AIESEC знайшлося безліч однодумців, із якими ми пізніше заснували організацію – Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

Важливим був досвід навчання на магістерській програмі у Львівській бізнес-школі. Думаю, що мені також пощастило стати частиною середовища, яке постійно навчається й розвивається.

– Що було поштовхом для тебе до заснування власної молодіжної організації?

– Усе почалося з розуміння, що якісна освіта – це суспільство самозарадних людей. Маю на увазі, що освіта є важливою передумовою розвитку суспільства, його потенціалу, реалізованих можливостей. Якщо ми хочемо жити в кращому суспільстві (що не ведеться на політичний популізм, а мислить критично, що вчиться створювати інновації, а не лише їх споживає тощо), то нам просто необхідно інвестувати в освіту.

Наша команда сформувалася ще до Майдану, тоді ми працювали над освітнім проектом для молодих соціальних інноваторів, але поступово наші активності трансформувались у Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

Ми віримо в те, що освіта є тим містком між суспільством та цілями суспільства – тобто між тим, ким ми є нині, і тим, ким ми хочемо бути завтра. Ми зрозуміли: якщо ми хочемо стати конкурентоздатною інноваційною країною, нам слід почати змінювати саме освіту.

На цьому етапі ми сфокусовані на змінах і трансформаціях шкільної освіти.  Ми віримо в те, що в таких комплексних системах, як освітня, надзвичайно важливі ініціативи знизу. У школах – саме вчитель є рушійною силою для змін. Допомагаючи вчителю реалізовувати зміни у класі, ми маємо ефект мультиплікатора, адже дії вчителя впливають на навчальний досвід десятків, а то й сотень дітей.

У «Про.Світ» ми займаємося впровадженням інноваційних освітніх практик у школах. У нас є навчальні програми для вчителів та директорів шкіл, ми допомагаємо вчителям реалізовувати проекти на GoFundEd, працюємо індивідуально з окремими школами над планами їхнього розвитку.

Ми побудували GoFundEd для того, аби кожен змін побачити – зміни знизу можливі. На цей момент 11 проектів опубліковано на платформі, близько 350 доброчинців долучилося.

Цікава історія вчительки з маленького села на Закарпатті, Тетяни Вакарової, адже їй вдалося зібрати кошти на впровадження змішаного навчання на уроках фізики. Вона вийшла з ролі вчительки і стала соціальною інноваторкою: до збирання коштів жінка залучила місцеві медіа, ділиться своїм досвідом у районі й навіть на конференції в Києві. Ми бачимо, як зміна однієї людини тягне за собою зміну всієї системи, і це дуже надихає. Тепер Тетяна знову виступає ініціатором проекту на GoFundEd, залучивши свого колегу зі школи. Отже, наше припущення про важливість формування сприятливого середовища всередині – у дії.

В Україні є близько 400 тисяч учителів, різні дослідження говорять, що загалом в Україні нині є 18-20% людей, що не «хворіють» патерналізмом, тобто здатні проявляти ініціативу та брати на себе відповідальність. Якщо ми відшукаємо цих 18-20% вчителів, це матиме трансформаційний ефект для всієї системи.

DSC_2788

– Які ваші найбільші досягнення?

– Наші досягнення – це ті люди, які стають «агентами змін» у своїх школах. Ми спостерігаємо за траєкторіями їхнього розвитку по завершенню навчальної програми чи кампанії на GoFundEd і бачимо, як вони продовжують діяти та створювати середовище змін навколо себе. Ми б дуже хотіли, щоб згодом наші випускники могли ставати освітніми управлінцями, експертами з упровадження освітніх інновацій. Це точно змінить те, як суспільство нині бачить роль учителя.

Якщо ж говорити про нас як організацію, то ми відчули свій фокус. Це довга мандрівка кристалізації власної стратегії розвитку.

На цей момент навчальну програму пройшло понад 100 вчителів із різних куточків країни, 7 проектів зібрало понад 180 тисяч гривень на GoFundEd, до цього долучилося близько 350 доброчинців. Ми спостерігаємо, як формуються мережі активних людей, яким небайдужа освіта. Упевнена, що разом робити зміни просто.

Крім того, наша організація була визнана однією з переможців на Global Skills and Education Forum у конкурсі Education Challenge. Тому є віра в те, що ми зможемо позначити згодом Україну на карті як країну, що пропонує світові освітні рішення. Бо, як відомо, освіта нині – це глобальний виклик.

DSC_2834

– З якими викликами ти стикаєшся у своїй професійній діяльності?

– Мабуть, найбільшим викликом є суспільний патерналізм. Освітнє середовище є доволі консервативним, часто очікує на вказівки «згори» і часом – не готове виходити за межі посадових інструкцій. Нам хочеться показувати інший спосіб взаємодії, іншу парадигму мислення. Є віра в те, що ефект «снігової кулі» потягне за собою системні зміни.

– Поділися планами твоєї організації на найближчий час і на середньострокову перспективу?

– Ми хочемо дати якомога більшій кількості вчителів можливість стати соціальними освітніми новаторами. З осені наша навчальна програма стартуватиме в Києві, Слов’янську, Вінниці, продовжуватимемо у Львові й Одесі.

У GoFundEd прагнемо також сформувати мережу доброчинців, не лише індивідуальних, але й корпоративних. Разом зможемо допомогти сотням проектів стати дійсністю в наступні роки.

Довготерміново – це побудова спільнот. Спільноти ініціативних і відповідальних освітян, які впроваджують зміни, реагують на суспільний запит і роблять усе можливе, аби кожен учень отримав якісний навчальний досвід. Також спільноти доброчинців, що взаємодіє задля кращої освіти в країні. Освіта – це справа кожного. Знову ж таки повторюся, освіта уможливлює реалізацію як індивідуального, так і суспільного потенціалу.

– Що означає для тебе бути дівчиною-лідеркою?

Як на мене, лідерство нині – це вміння нести відповідальність за комплексні проблеми, які існують у нашому суспільстві. У світі лідерство – це передовсім виклик, як людина може знайти вирішення певних проблем, які стосуються багатьох.

– В освітньому середовищі більше працює жінок, а не чоловіків. Чи не найголовніша причина – це зарплатня. Адже чоловік заробляє гроші, а жінка працює часто, щоб удома не нудьгувати. Але фактично – це також прояв дискримінації. Чи замислювалася ти над цим? Чи прагнули ви змінити такий стан речей і залучити більше чоловіків-учителів до участі в навчанні?

– Є чудове дослідження – Gender Parity Gap Report 2015, де Україна на 67 місці, між Гаяною та Малаві. Дослідження, власне, показує, що у сфері освіти та медицини в нас залучені здебільшого жінки, і, на противагу, у політичній сфері ми на – 107 місці, її очолюють чоловіки.

Так, соціальна сфера є тепер непривабливою, не скажу, що лише для чоловіків.  Усе менше й менше молодих людей іде працювати в освітню сферу через дві причини: відсутність можливостей для професійного зростання (сфера є дуже регульованою, і замість фокусу на якість учителі здебільшого змушені ставати бюрократами) та, звісно, фінансову. Думаю, усі погодяться, що жити на 3-5$ на день і думати не про власну безпеку, а про саморозвиток – украй важко.

Якщо ж ми повернемося до дослідження, то побачимо, що в першій п’ятірці – Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Ірландія. Запитання: де хочемо бути ми?

– Що ти можеш порадити дівчатам , які відчувають у собі лідерський потенціал, але бояться «висовуватися»?

– Думаю, треба починати з маленьких кроків. Головне, не сидіти на місці, а діяти. Спробувати піти працювати у якусь організацію, бізнес, зрозуміти, що тебе насправді драйвить, почати пропонувати ідеї іншим, братися за окремі проекти. Нам зазвичай хочеться мати все й одразу, але не сам результат, а мандрівка має важливе значення.

– Чим для тебе є поняття «гендерної рівності»?

– Напевно, важливо сказати, що за гендером завжди стоїть людина, з правом на власну гідність, на повагу, унікальна особистість із власними прагненнями, можливостями. Для мене гендерний паритет – це про рівність можливостей та умов. Я вірю в партнерство між чоловіком і жінкою як в особистому житті, так і в бізнесі та в суспільстві. Мені не доводилося відчувати дискримінацію у роботі з боку інших, але буває, що я борюся зі своїми стереотипами  – страхом бути незрозумілою, занадто емоційною в прийнятті рішень тощо. Хоча, зрештою, згодом вчишся приймати себе такою, як є, і це також про гендерну рівність.

DSC_2799

– Ти багато читаєш. Чи читала ти книжки з розвитку лідерських якостей? Які можеш порекомендувати?

– Останнім часом читаю багато художньої літератури, вона добре розвиває емпатію і «compassion». Уникаю читати книжок на зразок «10 способів…», «100 порад…» –вони зазвичай намагаються описати якісь магічні пігулки, яких насправді не існує.

Порекомендувала б почитати Екзюпері «Цитадель», «Планету людей», Еріха Фромма «Мати чи бути», «Мистецтво любити», Віктора Франкла, Генріха Гессе – це ті автори, які допомогли мені сформуватись особистісно.

– Ти живеш у Львові. Отже, зовсім не обов’язково їхати до столиці, щоб знайти своє місце у світі? На твій погляд, яких дівчат-лідерок потребують нині регіони України?

– Так, думаю, що в нас завжди є вибір – податися кудись, наприклад, у Київ та «отримувати» досвід або ж створювати собі його самостійно. Для себе я зрозуміла, що мені дуже важлива свобода дії, і я можу її собі забезпечити, лише самостійно дизайнуючи свій досвід.

На щастя, наше покоління – це люди, для яких свобода –  одна з найважливіших цінностей. Тому, підозрюю, що згодом виникатиме все більше й більше ініціатив у регіонах, у малих містах. Це конче необхідно, бо долю країни часто вирішує периферія, гляньмо хоча б на Brexit. Робота в регіонах – це надзвичайно важлива справа.

Думаю, наше суспільство загалом нині потребує людей, для яких лідерство – це перш за все відповідальність і здатність відповідати на виклики, які трапляються на нашому шляху.

Оксана Хомей

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus