«Іван теля пасе, а Настя булаву несе» – штрихи до біографії гетьманші Скоропадської

  • Березень 18, 2017
  • 1369
  • 0

povaha-logo-headsУ минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.

 

Настя_Скоропадська_1671Біографію другої дружини гетьмана Івана Скоропадського Анастасії навряд чи можна назвати такою вже звитяжною – саме в її часи, і не без її помітного впливу, Україна знову опинилася під впливом Російської імперії. Історики твердять, що саме Настя найбільше й сприяла налагодженню стосунків із північним сусідом, прокладала надійні дипломатичні мости, вибудовувала й зміцнювала потрібні контакти – навіть цар Петро І ставився до неї з неабиякою повагою, намагався вдовольняти всі її прохання.

З думкою Анастасії рахувалися можновладці. Уже після смерті Івана Скоропадського її побоювався наступний український гетьман Данило Апостол, усіляко намагаючись зменшити величезний вплив екс-гетьманші. Небагато жіночих біографій зламу XVII – XVIII століть можуть похвалитися такими деталями. Та й узагалі, жіночих біографій в українській історії цього періоду – лічені одиниці. І кожна – крок через прірву, кожна – героїчна сторінка в історії жіночого поступу.

Неписьменна. Але вершила справи державного значення

Анастасія Марківна Маркович народилася 1667 року в родині прилуцького орендаря й купця Марка Марковича. Відомостей про її дитинство та юність майже немає, однак дехто з істориків стверджує, що стосовно науки Настя “зірок із неба не знімала”, освіти не отримала практично ніякої, усе життя прожила неписьменною, безграмотною, – що, власне, не завадило їй твердою рукою вершити справи державного значення.

Перший шлюб Анастасії – з помітним діячем козацької старшини Костянтином Івановичем Голубом, шваґром гетьмана Івана Самойловича – був лише репетицією, прологом до подальшого блискучого життя. Після чоловікової смерті Настя не довго проходила вдовою, адже вже 1700 року її посватав Іван Скоропадський, на 20 років за неї старший, він на той час був генеральним бунчужним в Івана Самойловича.

Дехто з науковців уважає, що саме Анастасія неабияк посприяла, аби чоловік нарешті отримав гетьманську булаву. На думку багатьох істориків, справжньою правителькою Війська Запорізького за часів гетьманування Скоропадського була його дружина. Сам гетьман на той час був уже немолодим, утомленим і безвільним, а тому з полегшенням довірив булаву “своїй розумній, енергійній і гарненькій Насті” (Данило Мордовцев).

“Іван носить плахту, а Настя – булаву”

Настя, змалечку наділена залізною волею й твердим, рішучим характером, мала на чоловіка величезний вплив. “Іван носить плахту, а Настя – булаву”, “Іван теля пасе, а Настя булаву несе” – такими примовками характеризувало просте козацтво гетьманське подружжя. І неспроста. Пані Гетьманова намагалася на повну силу використовувати свої природні здібності, компенсуючи відсутність будь-якої освіти жвавим розумом, товариськістю, умінням подобатися та привертати до себе увагу.

Анастасія повсякчас втручалася в усі урядові справи. Не гетьман, а здебільшого дружина приймала в себе поважних гостей, із якими вела дипломатичні розмови. Першою в українській історії Настя Скоропадська самостійно, без чоловіка, їздила до російської столиці – налагоджувала контакти, бувала на прийомах, обговорювала “плани динамічної співпраці”. Власне, Анастасія Маркович була першою українською жінкою в ролі “великосвітської дами” з елементами дипломатії, до того ж – із власної волі та ініціативи.

Злі язики твердять, що свою владу й вплив Скоропадська використовувала не для високої державної мети, а здебільшого з меркантильних міркувань – усе своє життя в шлюбі гетьманша переймалася головно збільшенням своїх, і без того численних, маєтностей та земель. Історик Олександр Овруцький-Швабе вважає, що Настя повсякчас впливала на гетьмана таким чином, аби він якомога менше переймався військовими справами, а якомога більше – власними статками. Одначе не тільки Іван Скоропадський не приймав жодних важливих рішень без дружининої поради, а навіть Петро І, відомий своїм крутим норовом, намагався задовольняти всі прохання гетьманші. Саме завдяки її старунку Скоропадський став одним із найбільших землевласників тогочасної України. Окрім угідь, йому належала й чимала кількість промислових закладів.

Пані гетьманова любила отримувати подарунки – коштовності, тканини, різноманітні вишукані речі домашнього вжитку. Ось, приміром, від одного з царських можновладців “всевельможнейшая сожительница” отримала “красивые часы новой моды, да 2 материи новой же моды — французския золотая и серебряная да маленькую готоваленку, которая бывает всегда при покоех”.  1716 року Скоропадська звернулася до цариці з проханням “жалувати” їй землі – прохання було виконане. У 1729 – уже будучи вдовою – гетьманша знову подала прохання і знову отримала землі…

10

Благодійність

Неабияке місце в житті Анастасії Скоропадської займала благодійність. А оскільки в ті часи справи благодійні були нерозривно пов’язані зі справами церковними, то пані гетьманова немало зусиль доклала до розвою православ’я. У Глухові, неподалік од своєї резиденції, збудувала церкву та богадільню для бідних, у якій, уже будучи вдовою, власноруч доглядала за хворими. У Гамаліївці, неподалік від Глухова, відкрила жіночий монастир із садком, млинами й винокурнями – для того, аби “благочестивого жития инокинь, сколько возможно будет, населити”.

Після смерті гетьмана Скоропадського Анастасія майже весь свій час проводила в монастирі. Однак це не завадило їй до самої смерті утримувати високий титул “ясновельможної пані гетьманової”. Данило Апостол, один із наступників Івана Скоропадського, повсякчас докладав титанічних зусиль, аби зменшити вплив удови свого попередника, яка йому ніколи не корилася, спираючись на підтримку можновладних покровителів. До останніх днів життя екс-гетьманша приймала в себе різноманітних князів, княгинь, російських урядовців та місцеву старшину – як і завжди, приймала подарунки, давала цінні поради.

За два дні до смерті пані гетьманова склала заповіт, у якому розпорядилася щодо монастиря “все учредить благочиние, дабы во вечные роки хвала Божая там не уставала”.

На похорон Анастасії Скоропадської 13 січня 1730 року, який відбували дуже пишно, приїхало багато козацької старшини, можновладців. Є відомості, що був на тому похороні й новоспечений гетьман Данило Апостол із дружиною – чи то прагнув оддати останню шану могутній гетьманші, чи то хотів на власні очі переконатися, що її насправді вже немає серед живих, а, отже, він може нарешті полегшено зітхнути.

Сергій Осока

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus