Image default
Статтi

Хто такі профеміністи і як чоловіки приймають фемінізм

“Світ працює несправедливо. Існують подвійні стандарти ставлення чоловіків до жінок”, – каже Ростислав Семків.

“Чоловіки виховуються як особи, які не можуть усвідомити з самого дитинства, що вони живуть у трохи несправедливому світі”, – роздумує Ілля Стронґовський.

Як це, народитися чоловіком і згодом усвідомити, що в тебе за замовчуванням більше прав, ніж у жінок? Що спонукає переосмислити свої права та побачити їх фактичну відсутність в інших? Під час дискусії в рамках фестивалю “Книжковий Арсенал” профеміністи поділились особистим досвідом сприйняття фемінізму.

Жінки теж можуть бути жорстокими

Ростислав Семків  –  український літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

“Я довгий час займався фехтуванням, і в мої шкільні роки була сегрегація, якої тепер уже не існує. У фехтуванні є три види зброї: шабля, шпага і рапіра. Коли я займався цим у 80-90-ті роки, жінкам дозволялася тільки рапіра – це найлегша зброя, яка важить 500 грамів, на відміну від шпаги, яка важить 850 грамів. Тобто вважалося, що рапірою можуть фехтувати і чоловіки і жінки, а шабля і шпага – це не для жінок. Зараз українська команда жіночої шаблі “рубає” всіх на світі. Тобто ми розуміємо, що по факту жінки з усіма цими видами холодної зброї поводяться дуже добре.

Читайте також: Чоловіки й фемінізм: потреба виживання

Мій вид – це шпага, і коли я займався, якраз відбулася зміна в Міжнародній федерації фехтування, і жінкам дозволили ставати на шпагу. Тому ми почали зустрічатися в бою не лише з чоловіками, а й з жінками, і побачили, що жінки цілком тримають цей удар – вони можуть фехтувати з такою ж силою, вони можуть бути жорстокими, якщо треба, вони можуть бути підступними, можуть бути на рівних, і це дуже змінювало підхід. З’явилося усвідомлення, що не має значення, хто тримає зброю, тому що те, чия буде перемога, залежить від багатьох факторів, але не від статі”.

Фактично, я знаходився в позиції жінки в нашому суспільстві

Ілля Стронґовський – український ілюстратор, поет, перекладач, дизайнер:

“Я народився й виріс в одностатевій родині. Це класична радянська одностатева родина, яка складалася спочатку з мами та бабусі, а потім із тітки та бабусі. З батьком я познайомився, коли мені було 16.

Читайте також: Відсутність знань про жінок-науковиць – це викривлена картина світу – Ілля Стронґовський. 

У бабусі стався рецидив раку, і ми з нею вдвох доживали її останні п’ять років. Коли людина повністю від вас залежна, то це означає, що ви готуєте, прибираєте, лагодите – тому що грошей ні на що немає, вигадуєте способи, як полегшити догляд за людиною, вчитеся робити уколи і ставити крапельниці, вводити морфій, вчитеся  комунікувати з комунальними службами, тому що бабуся не вміє цього робити. У мене був дуже насичений графік – уранці, з 6:00 до 9:00 я стояв на Житньому ринку, торгував дрібним крамом, потім була школа, потім я приходив доглядати бабусю, потім стояв на Михайлівській вулиці – торгував цигарками й цукерками, пізно ввечері я повертався, дозволяв собі трохи перепочити, і тоді я читав. Мої однокласники мене постійно кпинили, тому що я вмів готувати, я торгував на ринку – і це видавалося їм страшенно неприйнятним. Але фактично я знаходився в позиції жінки в нашому суспільстві”.

Я не хочу такого для своєї дружини

Артем Чапай – письменник, перекладач, репортер.

“Радикальна зміна мого усвідомлення відбулася після одруження, а особливо після народження дітей – у якийсь момент у жінки просто зникає час на те, щоб продовжувати свою інтелектуальну діяльність, просто тому, що весь тягар, який стосується дітей, а часто й інших обов’язків, наприклад, готування їжі, майже повністю припадає на жінку.

Читайте також: Уривок з книги «Тато в декреті» Артема Чапая

Ми планували кількох дітей, і зрозуміли, що якщо одна дитина за іншою, і дружина переходить з декрету в декрет, і це чотири чи п’ять років перерви в її науковій діяльності – це може покласти край кар’єрі, тому що за цей час ти втрачаєш усі соціальні зв’язки. Для мене радикальний перехід у бік фемінізму стався з рішенням, що я не хочу такого для своєї дружини. І ми домовилися по максимуму розділити ці обв’язки навпіл. У нас вийшло так, що перший рік із дитиною сиділа вона, другий рік сидів я”.

Не було причин засумніватися, що жінки інтелектуально якісь інші й менш вартісні, ніж чоловіки

Анатолій Єрема – креативний продюсер телеканалу “1+1”:

“Дуже важлива роль сім’ї в тому, щоб люди не ділили світ на жіночу й чоловічу половини. Мені пощастило – у мене була і є дуже мудра мама, яка давала знання і була для мене взірцем мудрості. У мене не було причин засумніватися, що жінки інтелектуально якісь інші й менш вартісні, ніж чоловіки.

Уперше мене вразив сексизм, коли я вступав на філологічний факультет, де було багато дівчат, і там  мені часто казали: о, ти вступиш на цей факультет, тому що ти хлопець. Яка різниця – думав я? Я так само готувався, як і дівчата, і я думав, що знання – це єдиний критерій. Але виявляється, що деякі люди думають інакше. Деякі дівчата казали: тобі добре, ти ж хлопець. Тепер, коли я в роботі часом стикаюся з тим, що хтось із чоловіків може щось таке сказати – я не мовчу”.

Роль чоловіків у фемінізмі – дискусійне питання.  У процесі бесіди профеміністи поділилися думками з приводу того, що точно варто робити чоловікам для подолання гендерної нерівності:

  • Підтримувати жінок і боротися зі стереотипами.

“Нас має вести утопічна мета –  більш справедливе суспільство. Важливо, щоб більше дівчат і жінок вірили, що авторство не залежить від різних перешкод, які патріархальне суспільство досі виставляє. З іншого боку – це якісь конкретні речі, коли ми будемо підтримувати жінок, які йдуть до успіху. Це може бути дружина, сестра, донька і близькі знайомі, в яких щось вдається. Потрібно розуміти, що є якісь механізми, які сприяють чоловікам у кар’єрному просуванні до успіху. А в жінок таких механізмів може не трапитися, тому тут важлива підтримка. Найскладніша річ – це спроба якось змінювати стереотипи в повсякденні: спробуйте переконати студента, професора чи таксиста”, – пропонує Ростислав Семків.

  •  Усвідомлювати свої привілеї

“Є така фраза: якщо ти не помічаєш привілеїв, ймовірно, що ти сам привілейований. Те, що чоловіки можуть зробити – це прорефлексувати власні привілеї. Наприклад, коли чоловік і жінка працюють, обоє приходять додому, і чоловік питає: а що в нас сьогодні на вечерю? Тобто в жінки ще додаткова година роботи виходить, і це те, що навколо себе. Варто прагнути до партнерських стосунків з жінками, які поряд”, – роздумує Артем Чапай.

  • Стежити за собою

“Следи за собой, будь осторожен”. Це стан настороженості за тим, що ти робиш і як ти робиш. Найбільше може поранити не якась висока дискусія – на що здатні чи не здатні жінки, найбільше болять дрібні щоденні речі. Тому я б гаряче радив придивлятися до себе, стежити за собою і правити себе – піщинка за піщинкою, для того, щоб стати кращою версією себе”, – рекомендує Ілля Стронґовський.

  • Пам’ятати, що під лежачий камінь вода не тече

“Ситуацію потрібно виправляти, але я прихильник еволюційного шляху розвитку. Ще 20 років тому ми не вели таких дискусій. Звичайно, змін хочеться швидко і зараз, але якщо ми вже про це почали говорити, і ми усвідомлюємо проблему – ми її вирішимо, просто на це потрібен час, щоб закріпити результати. Але також важливо і пам’ятати, що під лежачий камінь вода не тече”, – каже Анатолій Єрема.

Про особистий профеміністичний досвід спілкувалися першого червня на фестивалі “Книжковий Арсенал” у рамках кураторської програми Ірини Славінської. Модерувала дискусію журналістка та письменниця, авторка “Поваги” Лариса Денисенко.

Катерина Мацюпа

Схожі записи

Ізоляція, фінанси та страх перед фемінізмом. Про проблеми сучасного жіночого руху

admin

Настя Мельниченко: коли я зіштовхуюся з проблемою, то вирішую її не лише для себе

admin

Реклама Gillette: підтримка жіночого руху чи кампанія проти чоловіків

admin

Залишити коментар