Гендерні підсумки 2016 року

  • Грудень 30, 2016
  • 1653
  • 0

Які важливі події відбулися на полі гендерної рівності 2016 року? Команда кампанії проти сексизму «Повага» зібрала підсумки року від наших авторок та експерток бази «Спитай жінку». А які ваші підсумки року? Поділіться!

Ольга Веснянка, гендерна експертка кампанії «Повага»

14680523_1483277821687540_8266743476118608580_n

Найбільше за цей рік вражає дискусія у Верховній Раді про «гендер». Нагадаю, в парламенті  вилучили з законопроекту про запобігання домашньому насильству поняття «гендер» і «сексуальна орієнтація», як «неприйнятні для України». За це й отримав Парламент антивідзнаку «Дискримінатор року».

Цікавим цього року було ставлення суспільства до молодих жінок, які обіймали різні посади. Наприклад, коли йшлося про голову Харківської ОДА, в.о голови Одеської ОДА, заступницю міністра МВС. З одного боку було чимало сексизму й еджизму, навіть від, здавалося б, притомних людей – лідерів і лідерок змін і думок. Водночас помітним було й обурення щодо такого ставлення, і в соцмережах, і в різних дискусіях на цю тему – в Одесі, Запоріжжі, Кропивницькому. Тенденція добра, як на мене.

Лариса Денисенко, ведуча «Громадського радіо», адвокатка, письменниця

ДенисенкоЗ поки що непомітного можу назвати проведення курсів та створення дистанційного навчального курсу для адвокатів щодо домашнього насильства та дискримінації. Аналогічні тренінги існують і для поліціантів.

Важливим прецедентом року став курс «Сімейні цінності», що не відповідає закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Курс був заблокований МОН через тиск мереж і громади. Водночас у МОН саме 2016 року з’явилася радниця з гендерних питань – Олена Малахова. Вона ще до призначення почала робити великі кроки – наприклад, із гендерної експертизи підручників.

Доволі ганебні історії року – голосування поправок до Трудового кодексу та закон «Про протидію домашньому насильству», необхідний для ратифікації Стамбульської конвенції.

Протягом 2016 року відбулося розширення аудиторій. В бізнес-середовищі тепер можливе проведення тематичних подій про жінок і для жінок: TEDx Women Salon Intro або SHEcongres. У політиці помітна активізація МФО «За рівні можливості» – наприклад, дуже наочною була робота зі створення дитячої кімнати в приміщенні парламенту. Інший важливий приклад змін у політиці – отримання партією «Самопоміч» бюджетних грошей за дотримання гендерних квот.

Дуже посилили свою роботу глянцеві журнали – саме 2016 року в них з’явилися спецпроекти, присвячені жінкам-правозахисницям та чоловікам He for She. Ці проекти створені на «L’Officiel Online». Раніше, у листопаді 2015 року, в журналі «Elle» виходив спецвипуск «Women Power», присвячений фемінізму в Україні.

Дієвість довели мультидисциплінарні проекти, як-от видання «ПРОти НАСильства». Туди входить не лише збірка текстів – художніх, правничих і психологічних. Важливою частиною проекту є також радіо-складова.

Добре, що цього року самі громадяни почали активніше включатися в боротьбу з сексизмом. Так, команда кампанії «Повага» звернулася до офісу Уповноваженої ВР з захисту прав людини щодо сексистського привітання на сторінці прес-центру штабу АТО. А зі свіжих історій – звернення активістки Ольги Полякової щодо недоброчесної реклами та демонтаж цієї реклами.

Моє медіа року – це «Громадське радіо». Саме тут виходив уже згаданий проект, присвячений протидії домашньому насильству. Саме тут уже півтора року виходить радіо-складова кампанії протидії сексизму «Повага».

Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, мистецтвознавиця, гендерна експертка

tamara-zlobinaЦікавою особливістю підсумків цього року є те, що він складався не з одиничних яскравих подій, а з множини повсякденних і майже побутових подій, які представляють різні соціальні тенденції. Коротко стан суспільства можна описати як «гендерну еклектику» – одночасно присутні як емансиповані, так і консервативні настрої, які протягом року багаторазово стикалися між собою – поки що без явного переможця.

Антигероїв року багато – це чоловіки «при посадах», які дозволяють своєму сексизму покидати межі власної голови. Їхньою квінтесенцією є Костянтин Бриль, глава Запорізької обласної державної адміністрації. До речі, він єдиний з-поміж усіх очільників областей, хто не оприлюднив своєї електронної декларації. Наприклад, в інтерв’ю він дозволив собі таки висловлювання: «Є німецьке прислів’я: жінка для чого – це діти, церква, кухня. Я теж дотримуюся такого принципу. Хоча вона в мене за освітою педагог і юрист. І на сьогоднішній день говорить, що я вже не можу і треба йти на роботу. Я говорю: коли я піду з роботи, тоді ти підеш».

Багато можу назвати й героїнь року. Вони активно працюють, долають стереотипи – і словом, і ділом. Таких справді багато. Із тих, хто працюють ділом, назву голову Харківської ОДА Юлію Світличну. Цікаво, чи погодилася б вона з міркуваннями свого колеги з Запоріжжя про роль жінки?

З тих, хто долає сексизм словом, назву ресурси Update, WOMO, The Devochki. Вони пишуть про життя, про теми, цікаві своїй цільовій аудиторії, наполегливо вплітаючи туди феміністичні цінності.

Також хочу розповісти про діяльність Всеукраїнської мережі осередків гендерної освіти. Сьогодні мережа об’єднує гендерні центри та осередки гендерної освіти – це більше 30 вишів у різних регіонах. Це ті люди, які щодня розповідають про гендерну рівність «на місцях», долаючи масові стереотипи про берегинь, красунь і слабких жінок. Вони спонукають керівництво вишів, викладацький склад, студентство до гендерної чутливості. Знаючи загальну консервативність українського суспільства, упевнена, що це важка робота, і хочеться цим людям подякувати. У деяких із цих центрів я була зі своєю лекцією «Гендерний розпад». Кривий Ріг, Черкаси, Тернопіль, Умань. Приємні зустрічі з викладачами та викладачками, студентами і студентками, тому дякую Тетяні Дороніній, Наталії Байдюк, Оксані Кікінеджі, Аллі Войтовській за запрошення та організацію. Результат наполегливої роботи цих фахівчинь – дискусії під час лекції, що показали рівень обізнаності аудиторії з гендерною тематикою. А також приємно читати фемінітиви на сайті Криворізького педагогічного університету, де вказано, що Тетяна Дороніна – завідувачка кафедри й докторка педагогічних наук, професорка, а її колеги – кандидатки та викладачки.

Антиподією року назву 1991 Open Data Hackaton, для якого співорганізатор Віктор Гурський вирішив знайти двох волонтерів, опублікувавши на Facebook заклик: «Замуж за програмиста! Мы ищем двух симпатичных барышень-волонтеров, чтобы делать кофе и кормить 100 лучших IT-умов страны на протяжении двух дней — 6 и 7 февраля. Ну а там где кофе и еда, ну вы понимаете… В общем если хотите подключиться к классному ивенту, любите кормить и поить программистов, очаровывать и вдохновлять мужчин на продуктивную работу, умеете управляться с кофе-машиной, то будем очень рады».

Власне подією в цьому випадку є масова критична реакція, що її викликали такі висловлювання. Наприклад, моя колонка на «Українській правді», де я аналізую цей випадок, набрала майже 3 тисячі поширень.

Значима подія всеукраїнського масштабу – значний негативний резонанс, який почали викликати такі історії. Саме це змушує авторів сексистських висловлювань, жартів, постів, реклами замислюватися, каятися й соромитися своїх учинків до кінця життя. Ну, в ідеалі. У реальності – бути хоча б обережнішими у висловлюваннях наступного разу.

Ідея року – впровадження гендерної складової до вітчизняної системи освіти. Антиідея року – забрати слова «гендер» і «сексуальна орієнтація» з законопроекту про боротьбу з домашнім насильством.

І додатково – багато плюсів у карму Майклові Щуру за латентний фемінізм!

Ірина Когут, аналітикиня центру «CEDOS»

dsc08821_1500x9972016 підтвердив повільний, але помітний прогрес у напрямку гендерної рівності, який можна спостерегти в останні роки. Українська школа зокрема зробила кілька кроків до позбавлення від дискримінації та стереотипів.

Гендерною подією року в освіті стало започаткування гендерної експертизи макетів шкільних підручників. Це означає можливість (поки що потенційну) не лише констатувати, що в навчальній літературі повно сексизму, але й усувати його звідти. Експертиза підручників – лише одна зі складових «очищення» змісту освіти від дискримінації. І ще одним оптимістичним знаком є закріплення антидискримінаційної експертизи макетів підручників у положенні про конкурс підручників на наступний рік. Відбулося це завдяки Олені Малаховій, філологині та гендерній експертці, яка цього року стала радницею Міністерки освіти та науки з гендерних питань. Пані Олену сміливо можна назвати людиною року – її стійкість та вміння переконувати навіть найзатятіших опонентів дають надію на закріплення ідей рівності не лише на рівні законодавства, але й в освітній практиці.

Якщо говорити про сумне – на жаль, цього року не вдалося затвердити урядову Стратегію впровадження гендерної рівності та недискримінації в освіті – вона вже півроку проходить через погодження в різних міністерствах. Є надія, що за кілька місяців цей документ усе ж стане нормативним актом, закріпивши й наміри МОН долати дискримінацію, і план заходів для здійснення цієї мети.

Неоднозначною є подія, яка викликала, певно, найбільший мадійний резонанс, – лист МОН, де було рекомендовано до вивчення у школі курс «Сімейні цінності». З одного боку, дикість сексизму та гомофобії, якими рясніли сторінки посібників, вразила навіть консервативне українське суспільство, і складно уявити, що подібні речі отримали схвалення від держави. З іншого – реакція Міністерства на скандал була блискавичною. Дію грифа призупинили, зміст посібників засудили. Утім, лишається під питанням, скільки ще таких посібників непомітно існують і використовуються у школі.

Тамара Марценюк, соціологиня, доцентка кафедри соціології НаУКМА

marc1Для мене онлайн-подія року з точки зору гендерної тематики – це флешмоб #ЯнеБоюсьСказати. 5 липня 2016 року активістка, керівниця ГО «Студена», Настя Мельниченко на своїй Facebook-сторінці написала пост із хештегом #ЯнеБоюсьСказати. Настя звернулася до жінок із закликом поділитися історіями пережитого насильства, при цьому не звинувачуючи себе. Пост отримав велику кількість коментарів, 385 share та став початком актуального й масштабного Facebook-флешмобу #янебоюсьсказати, який продовжується досі – українською, російською, англійською та іншими мовами. До нього  доєдналися також медіа та відомі люди.

Важлива подія року, покликана залучити більше жінок до політики – це старт у низці регіонів України проекту ПУЛ, політичне українське лобі.

Серед розчарувань року – засилля секситської реклами, що існує попри активну критику. Напевно, найяскравіший приклад сексизму останнім часом – від одного з забудовників. Житловий комплекс «Синергія» порозвішував у місті рекламу, зокрема й таку, де квартири прирівнюються до сексуальних жінок.

Антигерой року – це публічний сексизм із боку депутата Антона Геращенка, який заявив Надії Савченко, що їй «було б чудово зайнятися влаштуванням свого особистого життя” та побажав «народити дітей». Я про це написала статтю на сайті кампанії «Повага».

Із важливих досліджень на гендерну тематику – велике дослідження Центру Разумкова «Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України». Із публічних освітніх подій 2016 року хочу згадати мій курс «Stop Sexism!: Гендерні студії» в Beauty Hub університеті (осінь 2016).

Оксана Павленко, головна редакторка сайту «The Devochki»

oksana-pavlenkoСобытием года однозначно стоит назвать флэшмоб «Я не боюся сказати», а Настю Мельниченко – героиней года соответственно. Мы пережили удивительный и откровенный опыт, который оставил след и изменил ракурс отношения к насилию и гендерным вопросам.

И флэшмоб, и ряд других событий действительно повлияли на то, что мы начали говорить о насилии, о гендере, начали интересоваться новыми понятиями и меньше боимся слова «феминизм». В Украине снимают тонкие и правильные социальные видео, качественно меняется контент во многих женских изданиях, поднимаются темы, о которых ранее говорить было неловко или неперспективно. В этом же «говорящем» ключе невозможно не вспомнить «Письмо насильнику», написанное 23-летней девушкой, которую изнасиловал студент Стэнфордского университета Брок Аллен Тернер. Ее эмоциональная речь неделю волновала и прессу, и читателей, заставила их задуматься.

Гендерный вопрос также оказался в центре Олимпиады. Впервые в этом году заговорили о «спортивном сексизме» – укоренившейся традиции комментаторов принижать способности женщин, причисляя достижения их тренерам-мужчинам или нападая на них посредством перевода темы со спорта на личную жизнь и/или особенности спортсменки.

Несмотря на правильную тенденцию, мы знаем и о другой стороне вопроса. Мне сложно выделить одно антисобытие или антигероя. К сожалению, «плохих» новостей намного больше, чем хороших, и специально для них мы завели «Вестник ада и сексизма» на сайте и, с недавнего времени, в Telegram. Есть события, высказывания известных мужчин и женщин, от которых волосы становятся дыбом.

Больше всего удручает тот факт, что рекламщики и маркетологи в Украине все еще используют сексиские приемы, считая, что они лучше всего работают на аудиторию. Смущает и то, что в противовес росту осознанности одних журналистов, другие не брезгуют заголовками «32-летняя блондинка стала и.о. главы Харьковской ОГА».

Наталка Сняданко, письменниця

foto1 У моєму особистому «Топ-5» на першому місці, безумовно, учасниці польського чорного протесту проти остаточної заборони абортів навіть за медичними показниками, коли є загроза для життя матері. Зараз вони стоять під стінами сейму, виборюючи свободу преси і зміну реакційного уряду в Польщі.

 

 

Інна Совсун, віце-президентка Київської школи економіки, колишня перша заступниця міністра освіти і науки

dsf4347В Україні існує гендерна нерівність. Жінки мають нерівні з чоловіками умови для кар’єрного зростання, вони стикаються з насильством у сім’ях, їхня зарплатня є нижчою, ніж у чоловіків. Ці факти – очевидні експерт(к)ам, проте вони рідко обговорюються в суспільстві загалом. Це незручна тема для якісної публічної дискусії, проте аж надміру зручна тема для анекдотів, жартів чи політичної пропаганди.

Онлайн-акція #янебоюсьсказати стала проривом у рівні осмислення становища жінки в українському суспільстві, змусила говорити й осмислювати свій досвід жінок, які майже не асоціюють себе з фемінізмом, мало говорять про гендерну (не)рівність. У результаті акції вони відчули, що фізичні та/чи сексуальні домагання, з якими вони стикаються у своєму житті, є не індивідуальними, а масовими. Це проблеми суспільства загалом, суспільства, у якому таке ставлення до жінки є нормою.

Мабуть, уперше жінки різних поглядів та політичних переконань побачили, що в них є щось спільне, спільна проблема, на яку не можна далі заплющувати очі.

Хотілось би, щоб онлайн-кампанія не лишилася поодинокою, а стала основою для ширшої суспільної дискусії про гендерну нерівність в Україні. Для цього, звісно, потрібна певна соціальна інфраструктура. Потрібні медіа, готові висвітлювати ці питання. Потрібні організації, готові об’єднуватися та спільно працювати в цьому напрямку. Потрібна політична сила, яка чітко заявить, що подолання гендерної нерівності є її стратегічною політичною метою. Поки що цього немає.

Але те, що дедалі більше жінок (і чоловіків) наважуються говорити про існування проблеми, може стати основою для формулювання широкого консенсусу про реальність проблеми гендерної нерівності в країні. І від зусиль кожної з нас залежить, чи стане це основою для політичних змін у напрямку досягнення рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків в Україні.

Ірина Славінська

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus