«Гендерна війна» за визнання у ЗСУ: марш «Невидимого батальйону» та відповідь Міноборони

  • Лютий 1, 2016
  • 1943
  • 0

Наприкінці січня 2016 року в Києві активістки за рівні права та можливості жінок і чоловіків у збройних силах пройшли маршем від Південного залізничного вокзалу до Міністерства оборони України. Організаторки акцію протесту назвали «Маршом невидимого батальйону», де метафорична назва «невидимий батальйон» вкотре актуалізувалася через новий приклад дискримінації жінок.

Фото: novynarnia.com

Зокрема, волонтерка Олена Шарговська оприлюднила у себе в Фейсбуці наказ Міністерства оборони України, у якому зазначено, що «починаючи з 04.12.15 до окремого розпорядження призупинити прийом на військову службу за контрактом, а в подальшому і призов по мобілізації жінок у військові частини (установи) оперативного командування»

Таке чергове обмеження (яке пізніше було скасоване) викликало хвилю обурення з боку військовослужбовиць, журналісток, активісток та спонукало вийти на вулиці столиці. Учасниці маршу несли предмети кухонного вжитку, деякі були одягнені у фартухи, адже саме радше варіння борщу очікується від українських жінок з боку суспільства та, очевидно, деяких його державних структур. Але громадянки демократичного суспільства, яким українське прагне бути, хочуть мати можливість брати участь у всіх його сферах, у тому числі, воювати. Деякі учасниці Маршу несли плакат з основною вимогою акції – «Рівні права! Рівні можливості».

Marsh-nevidimogo-batalyonu-zhinki-v-armiyi-2016-15Фото: novynarnia.com

У чому обмежують військовослужбовиць в Україні?

Пропоную взяти і проаналізувати принаймні один із документів Міністерства оборони України. Наприклад, військові посади, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками рядового, сержантського і старшинського складу передбачені у Тимчасовому переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу із урахуванням тих, на які дозволяється призначати військовослужбовиць-жінок, та відповідних їм військових звань і тарифних розрядів посад, затверджені наказом Міністра оборони України від 27.05.2014  № 337 (з пізнішими змінами).

Відкривши таблицю із переліком аж близько тисячі штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу ми бачимо, що жінкам місце лише на незначній кількості посад, як-от, «артист різних категорій, архіваріус, бібліотекар, бухгалтер, відповідальний секретар, головна медична сестра, дезінфектор, дешифрувальник, диспетчер, діловод, друкар, комірник, кравець, кресляр, медична сестра, метеоролог, музикант, начальник господарчої частини, їдальні тощо, паpашутист-укладальник парашутів, пекар, перукар, поштар, радист, телефоніст, фармацефт, фельдшер, художник, швець» та інші. Тобто, для жінок відкрита можливість зайняти радше так звані традиційно «жіночі» посади, які передбачають обслуговування, догляд за іншими, їх розважання.

Натомість військовослужбовиць-жінок, які проходять службу за контрактом, не дозволяється призначати на посади «автопілотника, ад’ютанта, бортового механіка та техніка, боцмана, водолаза, вогнеметника, водія, вожатого службових собак, головного старшини, гранатометника, дресирувальника, електрика, заряджаючого, командира бойової машини, командира відділення, командира взводу, командира машини, танка тощо, кулеметника, маляра, маскувальника, машиніста, навідника, перекладача, пожежного, старшого пекара, столяра, табельника, токара, тракториста, фотографа, хіміка, чергового, штукатура» та багато інших.

У цьому переліку маємо ознаки не лише горизонтальної гендерної сегрегації – окремі «ніші» або типи професій для жінок і чоловіків. А також і приклади вертикальної гендерної сегрегації: жінка може бути працювати звичайною пекаркою, а от старшою пекаркою – уже ні. Інколи логіку заборони певних професій для жінок складно зрозуміти. Наприклад, жінка не може бути фотографинею, але може – художницею. Тобто, за бажанням, щоб фіксувати воєнні події, їх прийдеться перемальовувати, раз фотографувати не дозволено.

Обмеження для жінок на ринку праці загалом

Загалом питання доступу жінок до певних професій слід розглядати більш комплексно. В Україні понад 500 професій і спеціальностей заборонені для жінок законом. Жінки не мають права вико­нувати жодну роботу чи мати жодну з професій, що містяться в «Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці», за­твердженому Міністерством охорони здоров’я. Якраз у тому переліку маємо і водіння певних транспортних засобів (зокрема, залізничний транспорт і метрополітен), і сільське господарство тощо. Також з метою виконання Закону України «Про охорону праці» було затверджено «Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками». Зокрема, гранично-допустима вага вантажу для жінок, яка підіймається і переміщується постійно протягом робочої зміни – це 7 кг.

Такі заборони – приклад патерналістської, тобто опікунської політики держави стосовно жінок, яка критикується через те, що жінка сприймається, передусім, як матір, а її роль як працівниці – ігнорується. Окрім того, нехтується чоловіче репродук­тивне здоров’я, яке несправедливо вважається невразливим. Через таку заборону транслюються гендерні стереотипи: чоловіки постають як невразли­ві, а жінки – як надмір вразливі, які повинні народжувати дітей. Ситуація, коли турбота й опіка про жінок вираже­на низкою заборон, показує громадя­нок як несамостійних і нетямущих, які потребують догляду, опіки.

Міністерство оборони України планує «це питання ґрунтовно розглянути» 

До активісток «Маршу невидимого батальйону» 21 січня вийшов керівник прес-служби Генштабу ЗСУ України Владислав Селезньов. Як процитувало «Громадське радіо» відповідь чиновника:

«У складі МО є науково-дослідний центр, який має це питання ґрунтовно розглянути для того, щоб прийняти виважене рішення. Не популістське, не враховуючи якийсь тиск з боку суспільства чи політичних сил, а враховуючи всі аспекти діяльності військовослужбовців в складі ЗСУ, зокрема аспекти діяльності та виконання завдань в зоні проведенняАТО або під час інших конфліктів. Це принципово. Ми так само маємо враховувати фізіологію та фізичні можливості жінок при визначенні переліку посад, які можуть обіймати жінки й бути під час виконання функціональних обов’язків за цими посадами найбільш ефективними. ЗСУ рухаються на шляху реформ за НАТОвськими стандартами. 5 років в нас для цього є. Якщо в збройних силах країн, що входять до складуНАТО, є військовослужбовці-жінки, то так само буде й в нас, тому що ми маємо відповідати сучасним стандартам провідних країн світу і це нормально».

Звісно ж, важливо, перш ніж проводити ті чи інші реформи – ретельно вивчити ситуацію. Зауважу, що при цьому Міністерству оборони було б доцільно співпрацювати із іншими дотичними до обмежень для жінок міністерствами: Міністерством соціальної політики, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством юстиції. Адже особливістю і водночас однією з ключових проблем правового статусу військовослужбовиць є те, що він регулюється не лише нормами військового законодавства, але й положеннями різних галузей права (Савченко Ю.С. Деякі особливості правового статусу військовослужбовців-жінок у Збройних силах України // Юридична наука. – 2011. – № 6. – С. 178).

Також зазначу, що протягом останніх років НАТО (стандати якого ЗСУ прагнуть інтегрувати в України) проводить семінари задля актуалізації тематики жінок у збройних силах. І на останньому з них – семінарі перспективних досліджень НАТО «Роль жінок і гендерної політики у врегулюванні збройного конфлікту в Україні», що відбувся у Києві 21-22 вересня 2015 року, жінки, які воюють в АТО, сміливо заявляли про ті проблеми, з якими стикаються. І серед них, звісно ж, була проблема статусу та визнання з боку держави. Жінок підтримують також і деякі військовослужбовці. Наприклад, бойовий офіцер Володимир Кухар і на семінарі, і після Маршу виступив на підтримку жінок. У блозі на підтримку жінок «Чому Надія Савченко не могла бути навідником або Ким українським жінкам заборонено бути в армії» він підсумував: «Не треба прикриватися жінками. Але відмовляти жінкам у праві захищати Батьківщину не можна. Як і не можна намагатися виставляти їх якимось другим, нижчим сортом».

Окрім того, результати опитування 42 жінок, які воюють в АТО (соціологічне дослідження «Невидимий батальйон»: участь жінок у військових діях в АТО, 2015 рік), засвідчили, що жінки не допускаються до прийняття рішень у Збройних силах. Чимало з них не є офіційно оформленими, і, фактично, не мають можливості отримувати оплату за свою працю, а надалі не матимуть державних пільг, статусу учасниці бойових дій і всього, що з цього буде виходити. Інша проблема стосується того, що деякі жінки оформлені не на ті посади, якими займаються. Інфраструктура збройних сил України облаштована під потреби чоловіків і виключає із армії жінок із їхніми специфічними потребами.

Беручи до уваги дослідження та протести представниць «Невидимого батальйону», постає запитання: Невже бажання та навіть бойового досвіду самих жінок не достатньо, аби надати можливість бути залученими до збройних сил на рівні із чоловіками?

Тамара Марценюк

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus