Експерт VS експертка: українські медіа надають перевагу чоловікам

0 387

У новинах українських ЗМІ жінок згадують утричі рідше, ніж чоловіків.  У ролі експерток журналісти залучають жінок ще менше — лише в кожному п’ятому матеріалі. Найчастіше жінки коментують соціальні теми, виступають героїнями кримінальної хроніки або «жовтих» новин, у той час як чоловіки коментують політичні та економічні теми.

Такими є результати моніторингу новин восьми загальнонаціональних телеканалів, десяти загальноукраїнських Інтернет-видань та семи друкованих видань, який було проведено ГО «Інститут масової інформації» та «Детектор медіа» в жовтні 2017 року на замовлення Національного демократичного інституту (НДІ).

Уперше за час просування ідей гендерної рівності в медіа коаліція медійних організацій та міжнародних інституцій об’єднала зусилля аби вбудувати стандарти гендерно-чутливого дискурсу в механізми саморегуляції ЗМІ. В Києві зібрався круглий стіл «Проблема гендерного дисбалансу в українських ЗМІ. Чи є шляхи вирішення?».

Співорганізаторами події є Комісія із журналістської етикиІнститут масової інформаціїІнститут розвитку регіональної преси, кампанія проти сексизму Повага та соціальний проект “Жінки – це 50% успіху України”, за підтримки Національного демократичного інституту (НДІ) та Координатора проектів ОБСЄ в Україні.

Голова Комісії з журналістської етики, співзасновник “Громадського радіо” Андрій Куликов зазначив: “На Громадському радіо більшість із нас чутливі до гендерного питання, і ми намагаємося дотримуватися балансу. Але, звісно, бувають такі програми, коли серед гостей самі чоловіки або самі жінки. Тому я би закликав, крім усього іншого, розглядати цю проблему в широкому спектрі, також часовому. Не варто складати враження після перегляду одного ефіру. Однак, якщо виникає враження, що запрошений експерт або експертка є не фахівцями в своїй галузі, то це свідчення того, що ми не доклали достатньо зусиль до пошуку людини”.

Крім того, Андрій Куликов презентував експертний висновок Комісії з журналістської етики від 11 липня 2017 року щодо сюжету ТСН “День секретарів: помічниці впливових політиків поділились невідомими фактами життя свої шефів” .

Висновок складений на основі рекомендацій Тамари Марценюк, к. соц. н., доцентки кафедри соціолології Національного університету «Києво-Могилянська академія», гендерної експертки Української гельсінської спілки з прав людини.

Круглий стіл

На думку експертки, новинний сюжет ТСН доцільно вважати сексистським, адже в ньому представлено стереотипні ролі жінок і чоловіків у політиці. Приклади ейджизму стосуються вказування віку саме жінок, наприклад, «Аня, 27 років», «дуже молода помічниця. Як ви її обирали? 90*60*90?»

Журналістка запитує про вік, сімейний стан та інші речі, які не мають стосунку до професійних якостей працівниці. Загалом доречно зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків»:

«Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей».

Подібні сюжети лише поглиблюють гендерну сегрегацію на ринку праці загалом і в політиці зокрема, де є проблема так званих “рожевих” комірців (тобто, стереотипних “ніш” для традиційно жіночої праці, яка пов’язана з красою, обслуговуванням і виконанням емоційної й доглядової праці).

У сюжеті не надано загальної статистики щодо секретарів і секретарок політиків, натомість розглянуто певні приклади, причому з використанням таких стереотипних висловів як «довгоногі красуні», «отримали обручки від своїх впливових шефів» тощо.

Ось і інші приклади сексизму в українських ЗМІ:

Як уникнути сексизму у професійній діяльності? Радить Комісія з журналістської етики:

  • Передусім слід перевіряти інформацію за системою «дзеркала». Ідея цього методу полягає в тому, що якщо ви хочете написати щось про жінок як групу чи окрему жінку, але сумніваєтеся, то поставте на їхнє місце чоловіків. Якщо про чоловіків ви такого б не написали, бо це виглядає кумедно, то не слід писати такого і про жінок. Наприклад, чи зазначили б ви в заголовку статті про колір волосся політика. Або відправили б політика-чоловіка влаштовувати особисте життя. Навряд чи.
  • Слід використовувати збалансовану інформацію. Брати експертні коментарі не лише в чоловіків, а й у жінок. Натомість, якщо пишете про сімейну сферу, догляд, обслуговування тощо (про стереотипно так звані «жіночі» сфери), доцільно також залучати до коментування чоловіків.
  • Окрім того, за можливості доцільно вживати гендерно паритетну мову. Якщо у вас фахівчиня чи експертка, то чи не доречніше не називати її фахівцем або експертом?
  • Також слід уникати використання нетолерантних і недоречних слів. Жінки й чоловіки – найбільш прийнятні назви; не слід вживати синоніми стереотипного характеру на зразок «представники сильної або слабкої статі»; слово «жіночки» або «жіноцтво» теж видається не зовсім доцільним (особливо, якщо зіставити з «чоловічками» й «чоловіцтвом»).

Діана Дуцик, виконавча директорка “Детектор медіа” говорить, що результати вищезгаданого дослідження показали, що чим якісніше ЗМІ, тим менше в ньому жінок. І навпаки, якщо ЗМІ є агрегатором (таблоїдом), то в ньому більше жінок.

“У нас виходить парадокс – якщо ЗМІ дотримується журналістських стандартів, то жінки у ньому згадуються лише у 5% матеріалів, але ці 5% – жінки-економістки, правниці, політикині, тобто ті, які приймають рішення. Якщо ж узяти таблоїд, наприклад “Страна” або “Вести”, то там буде дуже багато жінок, 30–40% жінок, але це матеріали про “попу Кардаш’ян”, – говорить Діана Дуцик.

Говорячи про освіту для журналістів, Ірина Славінська, координаторка кампанії проти сексизму у політиці та ЗМІПовага”, згадала, як тиждень тому була на дискусії щодо освітньої програми для журналістів Інституту журналістики університету Шевченка. За її словами, ця програма мала би виховувати щось таке, що називають “правозахисна журналістика”, як фахова освіта.

“Та чи можна виховати так звану “правозахисну журналістику”, коли викладач вищого навчального закладу може публічно студенток називати “дурами” в соцмережах? Або журналіст, який пише, з одного боку, на правозахисні теми, а іншою рукою в рубриці “політика” публікує матеріал про “секс-бомби”, які замінували Верховну раду, маючи на увазі одяг народних депутаток у день відкриття сесії”, – говорить Ірина Славінська.

Ліза Кузьменко

Схожі записи

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.