Давай знайомитись, ти така гарна!

0 72

— Давай знайомитись, ти така гарна!

— Ні.

— Як ні, чому? Я ж нічого поганого не пропоную!

Саме такий діалог відбувся в мене з абсолютно незнайомим хлопцем, який на темній вулиці вибіг у мене з-за спини. Мені 26 і починаючи з 12 років мною було почуто сотні принизливих, знецінюючих, об’єктивуючих коментарів від чоловіків. Це були люди різних соціальних прошарків, різного віку. Єдине, що їх об’єднувало — небажане втручання в мої особисті кордони. Зараз, завдяки феміністичній оптиці, я можу типізувати такі втручання:

Узагальнююча непрохана характеристика: Ти гарна! Товста! Захуда!

Непрохана характеристика певної частини тіла: Довгонога! Величезні груди!

Заклик до дії: Пішли зі мною! Помацай мене!

Вимога назвати «ціну» за увагу: А давай я тебе відведу до ресторану? Скільки коштує ніч?

Непрохана характеристика, замішана на расизмі: Вузькоока!

Залицяння до неповнолітньої: – Пішли з дядею, я покажу тобі дорослі розваги!

Приниження через нетипову самопрезентацію: Я не зрозумів, ти жінка чи чоловік?

Гомофобні заклики: Фу, ти схожа на лесбійку!

Спроби контролю харчової поведінки: – Ти затовста, щоб їсти таке!

Причому, як бачимо, непрохані коментарі загалом можна поділити на умовно-позитивні («Ти гарна!») та негативні («Ти страшна!»).  І, відповідно, вони мають різні витоки. У першому  випадку той, хто порушує особисті кордони, намагається привернути увагу, як він вважає, компліментом.  У другому випадку працює така схема: мовець намагається занизити самооцінку жінки, подавши себе як єдиного спасителя, який врятує її від «жаху» самотності.

Логічно, якщо з дитинства жінці нав’язують патріархальні стереотипи поведінки, то згідно з ними жінка не може відмовити чоловіку, не ставши у скромну позу, вибачаючись, що у неї є хлопець, чоловік або вона поспішає. На лаконічне й тверде «ні» дехто просто киває головою й бажає гарного дня або просто мовчки йде далі. Але часто домагання супроводжуються вимаганням пояснень – чом це жінці не любо спілкуватися з нав’язливим чоловіком. Це пов’язано зі стереотипом про те, що  відмова жінки є формою загравання й породжує подальшу вербальну агресію на адресу жінки. Тут ще й очевидне втілення стереотипу про чоловіка-завойовника, який неодмінно має завоювати увагу жінки, навіть тої, якій та увага непотрібна.

Дуже прикро, що в Україні не є загальноприйнятим розмовляти з дівчатами про те, як реагувати на (мікро) агресію від дорослих та домагання на вулиці чи в будь-якому іншому місці (бо соромно, як так, у мене такого не було й у доньки не буде). Вважають, що треба берегти доньок лише від маніяків у темному парку. І саме тут криється помилка. З дитинства чуючи, як дівоче тіло виступає в ролі об’єкта, дівчина живе та дорослішає з розумінням, що вона має спокійно слухати це й сприймати непрохані компліменти та домагання як щось позитивне. Ситуацію з самосприйняттям ускладнює ще й негласне табу на жіночу агресію, через призму якого активна невдоволена жінка маркується як психічно хвора, нерозумна і взагалі така, що не вписується в шаблонне уявлення про милу, покірну, спокійну господиню-майбутню матір.

Окремо треба відзначити те, що розмови про особисті кордони важливо вести й з хлопчиками. Типова ситуація у школі: смикання однокласниць за коси та побої часто маркуються дорослими як спосіб загравання. Учителі та батьки починають розповідати про те, що «гарні дівчатка» мають тільки радіти увазі з боку хлопців. Це якраз і є тим самим місцем гендерної нерівності, яке боляче вдарить по жінці в майбутньому. Звикаючи до агресії та побоїв як до норми, вона не побачить нічого поганого в чоловікові, який б’є її чи їхню дитину.

Я не маю однозначної відповіді на запитання – як урегулювати таке неприємне явище, як вуличні домагання, законодавчо. Але вірю, що популяризація ідей гендерної рівності, ідей непорушності  особистих кордонів зможе, як мінімум, поліпшити ситуацію.

Ксенія Чубук, журналістка, феміністка, громадська активістка

Схожі записи

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.