Чому в Україні жінці легше будувати кар'єру, ніж у США? — держслужбовиця Олена Трегуб

  • Вересень 2, 2016
  • 3274
  • 0

У 2014 Олена Трегуб покинула власну компанію Global Education Leadership у Вашингтоні й повернулася працювати в Україну. Тут вона приєдналася до команди молодих реформаторів Міністерства економіки і стала керівницею департаменту координації міжнародної допомоги. Ми поговорили про те, чи спостерігала Олена Трегуб гендерну дискримінацію на державній службі, чому для жінки будувати кар’єру в Україні легше, ніж у США, і як опіка за дитиною робить людину кращою.

Довідка Поваги:

Навчалася в угорському Центральноєвропейському університеті  та в американській школі дипломатії і права Флетчера унівеситету Тафтс.

Була закордонною кореспонденткою УНІАН та Kyiv Post у США, а також представницею The New York Times у Києві.

Працювала в ООН у Нью-Йорку, викладала в американських університетах.

Стала першою представницею Global Shapers з України, яка брала участь у Всесвітньому економічному форумі у Давосі (2012).

У міністерстві економіки працює над  створенням єдиного центру з залучення зовнішньої допомоги для України.

13775399_10154396591308628_6708122626841961720_n

Олено, Ви увійшли до сотні найуспішніших жінок 2015 року за версією журналу «Новое время». Що допомогло Вам стати такою у свої 32 роки?

Те, що я завжди орієнтуюся на ціль, а ще маю широке коло інтересів: цікавить і бізнес, і міжнародні відносини. Крім того, довго працювала за кордоном, тож залишилося багато контактів у Європі та США. При цьому завжди цікавилася тим, що відбувається в Україні, і намагалася допомогти їй стати більш приємною країною для життя, куди хотілось би повернутися. Думаю, через те, що я була спрямована на такі великі цілі, мене й виділили в суспільстві.

Чи доводилося Вам бути дискримінованою на теперішній посаді?

Я працюю в Кабміні півтора року, з гендерною дискримінацією не стикалася, ні разу не чула сексистського коментаря. Можливо, це через те, що позиціоную себе як професіоналку, тоді вже байдуже, якого ти гендеру, люди сприймають тебе не як жінку, а як особистість.

Та через те, що в мене нема ніяких зв’язків із політичною елітою в Україні, мене утискали по-іншому: намагались усунути від прийняття рішень. Це відбувалося тоді, коли політики не були впевнені, що я прийму рішення на їхню користь. У Кабміні діє принцип родинно-кумівських стосунків, коли людина цінується не за те, який вона професіонал. Звичайно, я часто була дискримінована на цій роботі через те, що я людина ззовні.

Наскільки дотриманий гендерний баланс у Міністерстві економіки?

На виконавчому рівні жінок приблизно  80%. Чоловіки не виживають у таких умовах: роботи дуже багато, а адекватної оплати праці нема. А вже на рівні менеджменту – директорів, заступників – чоловіків і жінок майже порівну. До речі, у Міністерстві економіки за керівництва Абромавічуса майже всі заступники були жінки.

Чому так?

Ми розмовляли про це з міністром, він сказав, що наймає людей за професійними якостями. Хотів залучити відповідальних працівників, якими, на його думку, є жінки. А в чоловіків більше его, і з ними можуть виникати непередбачувані моменти.

Чи доводилося Вам особисто бачити дискримінацію політикинь в управлінні державними справами?

Буває, на засіданнях я спостерігаю: коли говорить чоловік, то його сприймають більш авторитетно. У суспільстві ще існує таке упередження: коли говорить жінка, до цього можуть ставитися менш серйозно, ніж коли говорить чоловік.

З Вашого досвіду, наскільки легко жінці поєднати кар’єру з материнством ?  

У рейтингу Всесвітнього економічного форуму в Давосі  2015 року Україна за показником гендерної нерівності займає 67 місце зі 145 країн, тобто вона десь посередині. Нас випереджають країни Скандинавії, США та Великобританія. Я знаю ринок праці в Нью-Йорку, Вашингтоні та  Лондоні, на ринку праці там жорстка конкуренція, у якій виживають передусім жінки без дітей, а матері є дискримінованими. Саме тому в багатьох людей тих країн існує стереотип: якщо хочеш бути успішною в кар’єрі, забудь про сім’ю до 40 років.

На тому ж давоському економічному форумі я спілкувалася з іншими молодими жінками всього світу, яких форум відібрав як молодих лідерів, і була чи не єдиною матір’ю. Знаю, що й нині більшість цих активісток ‒ без дітей.

Те, що я поєднала материнство й кар’єру, – особливість української ментальності. Бо хоч за індексом гендерної нерівності Україна відстає від західних держав, але на практиці права жінки з дітьми тут законодавчо забезпечені краще, ніж, наприклад,  в Америці, де немає ні загального доступу до медицини, ні поняття оплачуваної декретної відпустки.

Окрім цього, в українського роботодавця ставлення до жінки з дітьми більш лояльне. Це пояснюється тим, що з економічної точки зору в Україні нема жорсткої конкуренції за робочі місця, ринок праці не дуже привабливий, а  зарплати невеликі.

Поблажливість роботодавця до матерів із дітьми я пояснюю не лише економічними чинниками, але й культурними. Наше суспільство приймає жінку з дитиною завдяки лівим ідеям, які просочилися з часів СРСР: можна бути і матір’ю, і хорошим працівником водночас. Тим більше, якщо є система із законодавчою базою та інфраструктурою, яка захищає право жінки на материнство, як і право чоловіка на батьківство. Такі системи, ще досконалаші, ніж наша, є майже у всіх розвинених європейських країнах.

13731025_10154396730643628_598197337958196934_o

Чи дискримінували Вас через вагітність або материнство?

У своєму житті мала два такі випадки: один у США, інший у Великобританії. Перший трапився з міжнародною неурядовою організацією у Нью-Йорку. Я була вагітна і, згідно з американським законом, могла мати щонайбільше два місяці  декрету. Але в мене була психологічна потреба побути з дитиною після народження довше, і я про це відкрито сказала. Тільки-но про це дізналася моя керівниця, вирішила, що не хоче мати справу з вагітною працівницею. Так, це була елементарна дискримінація. І хоч я людина, орієнтована на кар’єру, та як жінка я мала право насолодитися материнством. Але в Америці ‒ це привілей, а не право. Добре, що в Україні це право задовольняється. Американський закон жорсткіший, тож,  коли в мене народилася перша дитина, я свідомо відмовилася від роботи на повний день. Декрет дещо пригальмував мою кар’єру, але я ні на хвилину не шкодую, що взяла тоді паузу.

Інший випадок стався, коли влаштовувалася на роботу в лондонський офіс найпрестижнішої у світі консалтингової компанії. Я пройшла всі етапи співбесід, мене майже затвердили, однак чоловіки, які приймали на роботу,  дізналися, що я вагітна і маю чотирирічну дитину. Вони говорили: «Подивися на нас, ми 40-річні холостяки. Ця робота займає багато часу, ти подорожуватимеш упродовж тижня  і лише в п’ятницю будеш удома». На моє запитання про те, чи є у них робота для жінок із маленькими дітьми, вони відповіли заперечно. Згодом прислали формальну відповідь, що я цілком підходжу для їхньої компанії за аналітичними здібностями, але не проходжу за психологічними характеристиками. Вони радили мені не працювати в такому жорсткому бізнесі, а краще обрати сферу благодійності чи неурядову організацію. Так я  була дискримінована вдруге.

Проте обидва ці випадки можна трактувати не як дискримінацію, а як жорсткі вимоги західного ринку, де потрібен працівник, який на 100 % віддається роботі та приносить компанії більше прибутку, чи чоловік, чи жінка. Це залежить від того, із якого кута ви на це дивитеся, за якими принципами, ви вважаєте, повинно бути організоване суспільство.

12322527_10153853060638628_2670249193114711494_o

… Нещодавно я читала книгу гендиректорки Facebook Шерил Сендберґ «Включайся», яка писала, що змогла розвинути кар’єру завдяки допомозі чоловіка. У їхній сім’ї, як і в моїй, обов’язки щодо дитини ділили порівну.  Утім тепер, коли я в Україні, а мій чоловік за кордоном, доглядаю за дітьми сама. І це важче, але принаймні західні чоловіки налаштовані на те, що для жінки вони є партнерами по господарству.

Те, як в Україні жінки тягнуть на собі всю хатню роботу, приголомшує. Нещодавно няня розповіла мені, що після виснажливої роботи працює ще й удома, де прибирає й готує їсти своєму чоловікові та дорослому сину. У мене був шок: вона приносить гроші у свою сім’ю, чому вона ще має обслуговувати на додачу домашніх? Але в сучасних молодих сім’ях я часто спостерігаю, як відповідальність за господарство беруть на себе обидва партнери.

Як покращити становище жінки в Україні?

У світі нині існує тенденція, коли жінок-лідерок більшає. Наприклад, зовсім скоро у США може з’явитися президентка, а нещодавно у Великобританії з’явилася прем’єрка.
Я вірю, що українських лідерок також ставатиме більше, тому що наші жінки, на відміну від американських, котрі  вибирають, чи лишатися з дітьми, чи бути кар’єристкою, можуть поєднати і роботу, і сім’ю.

По собі та по колегах з Кабміну я помітила, що люди, у яких є діти, організованіші, відповідальніші, урівноваженіші, упевненіші і є кращими менеджерами. Тож насправді материнство робить із жінки професіоналку вищого рівня.

Розмовляла Ірина Скіп

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus