Чоловіки й фемінізм: потреба виживання

  • Травень 13, 2016
  • 4055
  • 1

13227882_10154249126568746_760316342_nВиглядає, що довкола означеної в заголовку проблеми більше фобій, ніж раціонального аналізу. Усі ці історії, що, мовляв, жінки чоловіків хочуть принизити, фемінізмом займаються злобні та нереалізовані жінки-невдахи й т. д. Подібні уявлення виказують як нерозуміння стартових мотивацій фемі­ні­стич­ного руху, так і його справжнього значення, зокрема і для чоловіків.

Фемінізм найчастіше визначають як боротьбу за права жінок, і  тоді в людей, звиклих до чорно-білого тонування, складається враження: аби віддати ці права жінкам, їх конче треба відібрати в чоловіків (та дітей – цим теж часто аргументують). Тому більш конструктивно говорити про фемінізм як рух за самостійність жінок, їхню самодостатність. Тобто феміністки та профеміні­стич­но налаштовані чоловіки прагнуть, аби більше жінок (усі жінки) стали самостійними: могли самі ухвалювати рішення, мати власну думку й обстою­вати її, урешті – працювати на себе й заробляти своєю працею. Це всуціль протилежне до традиційної моделі патріархальної сім’ї, у якій жінка може про всі ці речі не думати. За неї платять, за неї вирішують – її контролюють.

Мотивації жінок до такої боротьби та феміністичної пропаганди зрозумілі: значна частина жіноцтва більше не буде миритися з особистою залежністю і прагне самостійності. Утім, феміністки – це не просто незалежні жінки, а не­залежні, котрі прагнуть незалежності й для інших. Тоді розгортається пропа­ганда, а прихильники консервативних цінностей утрачають спокій.

Натомість незрозумілими для багатьох залишаються причини, чому до цього руху варто долучитися й чоловікам. Що має спонукати їх підтримувати бажан­ня жінок стати самостійними? Навіщо підважувати свій упривілейований статус і позбуватися контролю, котрий, як видається, зцементовує сім’ю, власний бізнес та навіть державу (пам’ятаєте, як один чиновник-невдаха радив жінкам вертатися з політики на кухню?) Для невеликої горстки романтично налаштованих чоловіків дієвими будуть заклики до гуманності й справедливо­сті. Адже всі визнають, що в цивілізованих спільнотах не місце гнобленню, а ресурси та доступ до них варто розподіляти рівномірно? Ніби так. Проте в конкретному випадку, коли йде мова, припустимо, про доступ до місць у парла­менті, навіть серед найбільш галантних починаються перестороги: це не для жінок, політика – брудна справа й т. д. Тож у ширшому масштабі подібні заклики до цивілізованості та справедливості не працюватимуть.

Насправді дієвий критерій буде біхевіористським та дарвіністським: чоловікам варто підтримувати самостійність жінок, щоб вижити.

У нашій спільноті, котра залишається переважно патріархальною (він керує – вона підкоряється), чоловіки живуть на 10-15 років менше, ніж жінки. Чому? Війни ж донедавна не було. Якщо відповіді «бо вони важче працюють», «бо вони більше п’ють» і под., то ми потрапляємо в точку, але все ще не бачимо справжньої суті проблеми.

Уявіть собі двох альпіністів, котрі здираються на прямовисну гору й при цьому один із них постійно тягне другого на тросі. Напарник його не страхує і йому не допомагає – номер один контролює все й відповідає за все. Так, отой перший має другого цілковито у своїй владі, теоретично, він може навіть відчепити трос і позбутися тягаря. Але, якщо вони таки разом доберуться до вершини, хто буде більш втомленим і хто, урешті, має всі шанси на тій вершині сконати? Відповідь очевидна, як і очевидна паралель. Патріархальний уклад, ставлячи жінку в залежну позицію, веде її до кухонного рабства. Проте чоловіка він веде до інфаркту.

Більшість дівчат виховують як? Неважливо, чим ти будеш займатися – важить знайти доброго чоловіка. Далі він за все відповідатиме, а ти можеш у будь-який момент заховатися за своє «я не хочу ничего решать». А що кажуть май­бутнім чоловікам? Ти маєш забезпечувати! Від тебе залежить усе! Щоб не стати невдахою-лузером, чоловік розбивається об суворі стіни дійсності, а якщо рівноваги таки не досягнути, то вдається до традиційного в наших реаліях виходу: злиться і п’є. Інфаркт усміхається й ближчає.

На нещодавній лекції з суголосної теми мені закинули, що це врешті заклик до чоловіків поберегти себе, не напружуватися, через що ще більше клопотів та тягарів упаде на жінок: домашні справи, діти, котрими чоловіки не займають­ся, а тут ще працюй і страхуй першого номера. Коментаторка в мережі була ще більш категоричною: чоловіки повинні утримувати своїх дітей! Ні, скажу я, обоє мають утримувати своїх дітей, обоє мають ладнати з домашніми кло­потами, обоє мають думати, як заробити й що витратити. Якщо альпіністи на стіні страхуватимуть одне одного, то більша вірогідність, що не зірвуться, менше стомляться й потім разом на вершині радітимуть чарівному ландшафту внизу. Їй краще, крім «домашнього вогнища», мати свою думку, свої проекти, свій прибуток. Йому краще, крім всього цього, забирати на себе частку хатніх справ і панькатись із дітьми, бо це й тішить, і виробляє потрібний для щасливих та життєздатних ендорфін. Більше адреналіну жінкам, більше ендорфіну чоловікам – ось які лозунги повинні маяти зараз над феміністичними демонстраціями.

Чоловіки, до слова (судячи з коментарів та запитань), активно цікавляться цією те­ма­тикою. Щоправда, на відміну від жінок, котрі боротьбу за свій адреналін розпочали вже давно, здебільшого не розуміють глибини проблеми. У нас усі чоловіки в офісі прагнуть успіху! «Це ціль життя», ‒ бадьоро заявив один із слухачів лекції. Тепер я можу відповісти чіткіше, ніж тоді: нема нічого поганого у прагненні успіху. Зле, якщо тільки він – мета життя. Саме така постановка питання ділить світ на вдах і невдах. А далі, як не парадоксально, не має значення, досягнув чи ні: власне, успішним навіть легше надірватися.

Тому, думаю, чоловікам варто менше фетишизувати свій успіх і більше підтриму­вати успіх жінок (звісно, не лише тих, із ким спільний штамп у паспорті). Від цього успіху стане більше, а конкуренції та напруження менше. І можливо, ми тоді за якийсь час узагалі забудемо про цю мову джунглів: боротьба, вижи­вання, домінування… Зі скількох би альпіністів не складалася зв’язка і яким би не був її ґендерний склад, люди на стрімкій стіні реальності мають підтри­мувати одне одного. Це логічно, це безпечно й саме це – природно.

Ростислав Семків  

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus