Чого моя прабаба не любила жінок?

  • Лютий 13, 2017
  • 4337
  • 0

15665746_1255097804570192_2902143188700335787_nОдин з моїх постів у “Фейсбуці” на цю тему набув великої популярності. За винятком буквально кількох негативних відгуків, більшість коментарів засвідчують неабиякий резонанс – користувачі мережі часто-густо згадували власних бабів і прабабів, які чогось теж недолюблювали представниць своєї статі.

Власне, ця нелюбов ось уже декілька століть транслюється на лавках, рундуках і гамазинах у вигляді чутих-перечутих конструкцій на зразок “украла мужика з сім’ї” (щоб мужик украв, мені чути жодного разу не довелось), “У всіх сімейних проблемах винна тільки жінка” (а чоловік і не пив насправді, і не лаявся), “Значить, погано йому давала” (у випадку, якщо інша таки вкрала мужика), “Це з нею він таким став!” (у випадках безпробудного алкоголізму або неробства), ну і, звісно ж, класичне “нагуляла байстрюка”, “принесла в пелені”, якому, до речі, є й яскраве протиставлення – “На козаку нема знаку!”

Забігаючи наперед, скажу, що явну нелюбов і навіть зневагу до жіноцтва демонструють здебільшого жінки старшого віку, ті, яким випало народитися десь на початку ХХ століття (і, звичайно, раніше), а потім пережити всі голодомори, колективізації та війни, якими те століття позначене.

“Чоловік – сильний і витривалий, він годувальник” – може, саме цей ціннісний стереотип спричиняє таке поважливе ставлення до чоловіків і, відповідно, навпаки..? Цю легку й спокусливу гіпотезу я відкинув, тільки-но згадавши про те, що жіночі плечі часом витримували куди важчу ношу. Приміром, під час Другої Світової жінки замість худоби орали, волочили й виконували всю іншу роботу, що споконвіку вважається грубою чоловічою. Цього гіркого досвіду моя прабаба забути б не змогла, адже лантухів перетягала за своє довге життя немало.

“Чоловік більше заробляє” – цю версію також доводиться відкинути з огляду на те, що в колгоспі, де пропрацювала весь вік моя прабаба, її заробітки істотно не відрізнялися від заробітків прадіда. На схилі віку вони обоє отримували свої дванадцять карбованців пенсії, а отже справа не в грошах.

“Жінка – з чоловічого ребра, а значить – неповноцінна” – цю теорію теж довелося безжально спростувати, оскільки вплив релігії після приходу до влади комуністів істотно знизився, церкви здебільшого було зруйновано, священикам не давали вільно проповідувати. Та й загалом – духовні потреби моєї прабаби зводилися до “спекти паску” й “перехреститися на ніч”. Її цінності формувалися під впливом прозаїчних житейських факторів, релігія була хіба що звичним рефлексом, не більше.

“Чоловіки більше здатні до освіти, ніж жінки” – теж навряд чи, адже більшовики, які б вони не були погані, таки зрівняли права чоловіків і жінок щодо освіти. А тому бачила моя прабаба і “фершалок”, і “лікарш”, і “вчительш”, і навіть “агрономш”. А те, що сама тільки два класи закінчила… то вже справа її вибору, але аж ніяк не привід для широких узагальнень.

Отже, справа в чомусь іншому.

Учені кажуть, що в період матріархату в первісному суспільстві спостерігалися такі явища як матрілокальність (коли чоловік традиційно йшов у прийми в родину до жінки й там жив) і матрілінійність (коли походження й успадкування велося суто по материнській лінії). Та й загалом, у матріархаті матері мали статус єдиних достовірних батьків, оскільки статеві зв’язки в ранньому первісному суспільстві були, м’яко кажучи, не дуже впорядкованими. Патріархат рішуче змінив ці вектори – на протилежні. Смію припустити, що саме з того часу, як невістки пішли в дім до свекрів, а діти почали успадковувати імена від батька, а не від матері, роль жінки як центру Всесвіту занепала…

Звісно, що моя прабаба була далека від цієї теорії настільки ж, як і від усіх інших розумних теорій. Але вона достеменно знала, що народжена нею в муках дитина зватиметься не “Михайло Явдохович”, а таки ж “Іванович” чи “Пилипович”. І в цьому акцентуванні на чоловічому імені вона, певно, відчувала якийсь центр, якусь головну вісь, призначену патріархальною цивілізацією, і була проти цього безсила. Вона небагато знала про Бога, зовсім нічого – про закони фізики, ніколи не чула про Евклідову геометрію, але – свідомо чи ні – вона знала, що її син і донька понесуть у майбутнє не її, а чоловікове ім’я, як головний родовий знак, як сигнал, за яким колись упізнають її нащадка.

Якщо звернутися до прозаїчніших причин, то треба знову згадати матрілокальність, яка стала вже патрілокальністю – дочка ж вийде заміж, опиниться в чужій сім’ї й опікуватиметься свекрухою, а з матір’ю залишиться син – що поробиш, таким уже є патріархальний родинний лад. Та й війна, треба сказати, істотно підвищила цінність чоловіків, відповідно знизивши їх кількість. Згадаймо лишень, скільки за статистикою на десять дівчат доводиться хлопців у відомій радянській пісеньці. А в перші повоєнні роки – це ще менше.

Можливо, саме тому й люблять наші старосвітські баби хлопців більше, аніж дівчат. Носяться з чоловіками, як із писаними торбами. Але бабів із кожним днем стає все менше, а жінки, що з’являються по них, стають дедалі впевненішими й сильнішими. Схоже, цивілізація потроху зрівнює шанси на успіх. Усьому ж бо – свій час.

Сергій Осока

Поділитись з друзями

Схожі записи Схожі записи

© 2014 Povaha.org.ua. Сайт кампанії проти сексизму у політиці і ЗМІ.
Використання матеріалів povaha.org.ua дозволено лише за попередньої згоди правовласників. Передрук матеріалів можливий за умови публікації активного гіперпосилання на сайт у першому абзаці. Редакція може не поділяти думки авторів у розділі "Колонки".
Листи зі пропозиціями та зауваженнями можна направляти на електронну адресу povaha.org.ua@gmail.com
Facebook Twitter

Система Orphus