Image default
Рівність у світі Статтi

«Бунтівні тати»: бáтьківські рухи в Польщі, Чехії та Україні

 

У 2015 році в Україні заснована громадська організація «Батько має право», метою якої задекларовано захист прав батьків та дітей. За три роки існування організації її діяльність була зосереджена переважно на питаннях бáтьківської опіки над дитиною після розлучення. Окрім юридичної та протестної діяльності організації, суспільну увагу привернули й інші методи роботи, зокрема візити груп чоловіків до колишніх дружин у квітні-травні 2017 року з метою здійснення на них психологічного тиску.

Стаття представляє огляд досліджень рухів татів у трьох європейських країнах за матеріалами книги «Rebellious parents. Parental movement in Central-Eastern Europe, and Russia» («Бунтівні батьки. Батьківськи рухи в Центральній, Східній Європі та Росії»), що вийшла друком у 2017 році у видавництві Indiana University Press (США) за редакцією Ельжбети Корольчук та Каталін Фабіан.

Запропонований огляд допоможе з’ясувати місце українських рухів татів серед європейських та запропонувати концептуальну рамку для їх осмислення.

БÁТЬКІВСЬКИЙ АКТИВІЗМ У ПОЛЬЩІ

Ельжбета Корольчук та Рената Грицюк виокремлюють три основні фрейми активізму татів у Польщі: мізогінний фрейм; фрейм «державного насильства», що фокусується на порушенні державою прав батьків як громадян, та фрейм «рівності», що актуалізує питання залученого бáтьківства в контексті проблем гендерної рівності.

«Мізогінний» фрейм спирається на популярне серед батьків-активістів переконання про те, що матері мають привілеї в опіці над дітьми, контролю над дітьми та фінансові привілеї. Активісти вимагають більшої гендерної рівності, але питання рівності зазвичай обмежене судовими рішеннями щодо опіки над дітьми, у той час залучення татів до повсякденного піклування про дітей зазвичай не обговорюється.

Мізогінні характеристики цих рухів виявляються у войовничій мові (militant language). Судові кейси порівнюють із «битвами», стверджується, що тати мусять «боротися у війні за дітей» та проти матерів, які «шкодять» чоловікам. Жінок репрезентують як небезпечних для своїх дітей. Наприклад, на сайті польської громадської організації  “Хоробрий тато» є сторінка присвячена випадкам дітовбивства, здійсненого матерями. Зазначу, що схожа сторінка є також на веб-сайті української ГО «Батько має право», де з використанням агресивної та іноді обсценної лексики розміщуються історії материнського недбальства відносно дітей.

Цей фрейм часто поєднує суперечливі елементи «турботливої» та  «патріархатної» маскулінності. Наприклад, чоловіків презентують як емоційних, прив’язаних до своїх дітей та загалом турботливих батьків. У той же підкреслюється «традиційна», патріархатна маскулінність із критикою жіночої емансипації та тезою про необхідність повернути чоловікам «їхнє справжнє місце» в суспільстві.

Специфікою польських рухів татів є їхній тісний зв’язок із націоналістичним та ксенофобським дискурсами. Активісти застосовують національні символи, посилаються на патріотичну літературу та польську військову історію, проводять спільні акції з правими консервативними групами, деякі з них також відкрито підтримують «війну проти гендеру».

Фрейм «державного насильства».  У межах цього напрямку активісти фокусуються радше на своїх правах як громадян, ніж на своїх взаєминах з колишніми дружинами чи жінками загалом. У той час як рухи першого типу підкреслюють, що жінки винні у кризі маскулінності та дискримінації татів, цей напрямок акцентує увагу на порушенні бáтьківських прав, підтримуваному державою.

Стверджується, що держава контролює приватну сферу та «руйнує сім’ї», щоб отримати контроль над громадянами, а батьки страждають від браку влади та знань у відносинах з юридичною системою, що сягає своїм корінням у комуністичне минуле. Загалом ці батьки діють не тільки від свого імені чи імені своїх дітей, а від імені всіх громадян, опресованих державою, а їхня діяльність є частиною процесу суспільної демократизації.

Фрейм гендерної рівності. Батьки актуалізують питання гендерної рівності в сенсі рівних компетенцій чоловіків та жінок у піклуванні про дітей, але зазвичай відтворюють уявлення про гендерні ролі як комплементарні (як такі, що доповнюють одна одну), а не як рівні. Так, багато татів поділяють думку, що впродовж перших років життя дитини мати мусить бути основною чи навіть єдиною «постачальницею» турботи та піклування.

Дослідниці відзначають, що більшість інформантів-активістів на питання чи хотіли би вони отримати повну опіку над дітьми після розлучення, стверджують, що вони хочуть більше спілкуватися з дітьми, але не уявляють себе як таких, що забезпечують основний догляд за ними. Відтак, ця вузька інтерпретація гендерної рівності поєднує деякі елементи патріархатної моделі батьківства з апеляцією до «традиційних» цінностей та нові соціокультурні ідеали «залученого бáтьківства», що передбачають емоційний зв’язок чоловіка з дітьми та  більшу участь батька в догляді за дітьми.

БÁТЬКІВСЬКИЙ АКТИВІЗМ У ЧЕХІЇ

Стівен Саксонберг досліджує бáтьківський активізм у Чехії на матеріалах чоловічих Інтернет-форумів та інтерв’ю з активістами. Активізм татів у Чехії, подібно до українського «Батько має право», концентрується переважно навколо тем набуття опіки над дитиною після розлучення. Це відрізняє чеські рухи від чоловічих рухів у США, Австралії, Німеччині, Швеції, які є більш відкритими до феміністських ідей та зацікавленими в боротьбі з гендерною нерівністю.

Саксонберг виокремлює три дискурсивні виміри активізму татів у Чехії, близькі до польських: «антифеміністський фрейм»; фрейм «звинувачення жінок»; фрейм «здібного до піклування тата».

«Антифеміністський фрейм», відповідно до якого «фемінізм обернув законодавчу систему проти батьків». Батьки-учасники форумів відтворюють уявлення про феміністок як таких, що фанатично ненавидять чоловіків, а самі «феміністки» викликають у них стійкі почуття гніву. У межах цього дискурсу чинник чоловічих проблем – це «матріархат з диктатом феміністок».

Так, коли один із учасників обговорення поскаржився на проблеми набуття ним опіки над дочкою попри те, що (з його слів) мати робила спроби суїциду та потребувала психіатричного лікування, один із учасників відповів йому, що «це можливо тільки у фемо-фашистський державі». Дискусії свідчать також, що ідея про те, що тільки або переважно матері мусять забезпечувати догляд за дітьми розглядається активістами як феміністична, а не як консервативна.

«Фрейм звинувачення жінок». У межах цього дискурсу на жінок покладається провина за розпад сім’ї, а чоловіки демонструють почуття гніву відносно колишніх дружин. Подібно до учасників польських рухів вони використовують войовничу лексику для опису судових кейсів як «битв» за дитину. Цей дискурс відрізняється від, скажімо, канадських рухів, де чоловіки звинувачують не феміністок чи колишніх дружин у проблемах дискримінації у процесі розлучення, а радше брак гендерної рівності в законодавчій системі та консервативні погляди суддів та юристів як те, що спричиняє ці проблеми.

Фрейм «здібного до піклування тата» (the capablecarer frame). Цей фрейм не ґрунтується на рефлексії відносно наявного гендерного порядку, у межах якого матері розглядаються як основні суб’єкти турботи про дітей. Подібно до польських дискусій, теза про те, що чоловіки можуть не гірше, ба навіть краще піклуватися про дітей поширюється чи не виключно на ситуацію опіки після розлучення. Загалом більшість учасників поділяють патріархатні переконання відносно гендерного розподілу праці.

Саксонберг висновує, що оскільки в переважній більшості чеських сімей жінки відповідають за догляд за дітьми, для законодавчої системи є логічним, що вони будуть реалізовувати ці ролі й після розлучення. Він також вважає, що дискурси татівського активізму свідчать, що чоловіки хочуть зберегти наявне статус-кво у розподілі гендерних ролей у суспільстві, але водночас хочуть усунути свою вразливість чи не в єдиній сфері – у випадку опіки над дитиною після розлучення.

БÁТЬКІВСЬКИЙ АКТИВІЗМ В УКРАЇНІ

ТА ЙОГО СУПЕРЕЧЛИВІ ПОЗИЦІЇ ВІДНОСНО ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ 

Французька дослідниця Іман Карзабі досліджувала бáтьківський рух в Україні та провела серію інтерв’ю з лідерами та активістами цього руху в 2013 році. Йдеться про представників наступних організацій: «Союз мужніх татусів» (Донецьк), «Об’єднання батьків-одинаків» (Київ), «Міжнародний центр батьківства» (Київ), Українська мережа «Тато-школи» (Вінниця). На момент проведення дослідження в Україні не існувало організацій із захисту прав чоловіків після розлучення, що дослідниця пов’язувала з поширеним у суспільстві  (зокрема серед чоловічих груп) переконанням про догляд за дітьми як переважно жіночу роль.

Тема гендерної рівності в діяльності означених організацій актуалізується  переважно у трьох питаннях: 1) законодавчі реформи щодо надання чоловікам відпустки у зв’язку з народженням дитини, а одиноким татам тих самих прав, що гарантуються одиноким матерям; 2) символічне визнання бáтьківської ролі, зокрема через відзначення Дня батька; 3) доступ батьків до знання щодо догляду за дітьми.

Так, «Об’єднання батьків-одинаків» успішно лобіювало зміни українського законодавства, відповідно до яких юридично було впроваджено правовий статус «одинокого батька», а таких батьків було наділено рівними з одинокими матерями правами на отримання соціальної допомоги та інших державних соціальних гарантій.

У 2006 році «Міжнародний центр батьківства» розпочав кампанію з впровадження офіційного Дня Батька в Україні. Кампанія стала успішною, відтак цей день відзначається в Україні кожної третьої неділі вересня. Втім, це питання стало чинником конфлікту між різними групами активістів.

Так, «Союз мужніх татусів» пропонував назвати день «Днем тата», адже слово «батько» означає одночасно батьків та татів та відзначати цей день 19 травня – у день створення цієї організації, яка була першим об’єднанням татів у країні. Проте ця ініціатива не мала успіху та активісти щороку відзначають свій альтернативний день батька.

Попри те, що означені організації пропагують залучене бáтьківство, це не означає просування ідей гендерної рівності в сім’ї та суспільстві. Мережа «Тато-шкіл», діяльність яких пов’язана зі створенням навчальних програм для татів із питань догляду за дітьми, є єдиною бáтьківською ініціативою, що офіційно використовує поняття гендеру та гендерних стереотипів у своїй діяльності. Це пояснюється тісною співпрацею зі шведськими профеміністськими організаціями, які допомагали проекту в розробці матеріалів.

Але інтерв’ю з активістами, проведені дослідницею, продемонстрували, що вони не очікують, що набуття чоловіками навичок догляду за дітьми призведе до зміни традиційних гендерних ролей у сім’ї. Усі інформанти-батьки зазначили, що бачать себе як вторинних та допоміжних осіб у здійсненні догляду за дітьми та що основна їхня роль полягає в забезпеченні сім’ї фінансовими ресурсами.

Карзабі з’ясувала, що всі досліджувані нею організації ґрунтуються на загальній ідеї про позитивний вплив батька на виховання дітей, але активісти майже ніколи не говорять про гендерну рівність у репродуктивній праці, зокрема у розподілі хатніх обов’язків. Подібно до польських та чеських активістів, вони не заперечують уявлення про матерів як  про тих, хто переважно має дбати про дітей.

Говорячи про гендерну нерівність в Україні, активісти ніколи не згадували проблеми подвійної жіночої зайнятості та того, як відповідальність жінок за репродуктивну працю впливає на їхні можливості в публічній сфері.

Ба більше, деякі активісти висловлювали патріархатні погляди на розподіл гендерних ролей. Так, лідер «Союзу мужніх татусів» в інтерв’ю сказав, що жінки «слабка частина людства» та про те, що чоловіки повинні поводити себе «як лицарі», щоб «захистити» їх. Головна роль чоловіка – це роль годувальника, та в розподілі доглядової праці роль чоловіка є скоріше допоміжною, ніж рівною.

Президент «Міжнародного центру батьківства» висловив переконання, що «роль матері полягає в забезпеченні емоційної підтримки дітей, а батько забезпечує фінансову безпеку та допомагає дітям сформувати впевненість у собі… Батьки не можуть замінити один одного в цих ролях та ця взаємодоповнюваність є важливою для збалансованого розвитку дітей».

Дослідниця висновує, що лідери та активісти демонструють три позиції відносно гендерних питань: частина з них ігнорує гендерну нерівність відносно жінок, частина поділяє патріархатні погляди на гендерні ролі, у той час як інші демонструють формальне залучення у просування ідей гендерної рівності.

Олена Стрельник

Ілюстрації: pixabay.com

Схожі записи

Без декольте і брючних костюмів: що не так із дрес-кодом у Кабміні

admin

«У питаннях стереотипів жінок врятує почуття гумору», — луцькі депутатки

admin

Военные корреспонденты: женщины, чье место на войне

admin

Залишити коментар