Image default
Колонки

Бранки кохання

В українських новинах ледь не щодня трапляються повідомлення, від яких мені стає фізично погано. Переважно вони пов’язані з черговим побиттям чи вбивством дружини та / чи дітей чоловіком (або колишнім чоловіком). Серед таких новин і повідомлення про самогубства молодих мам разом із дітьми – коли вони виходять у вікно багатоповерхівки, позбавлені підтримки, розуміння і турботи, виснажені щоденною боротьбою зі злиднями й відсутністю надії та перспектив.

Від новин про зґвалтування дітей, а особливо немовлят, мені біліє в очах. Коли я читаю про чергову жінку, в якої чоловік – а чи українець, а чи громадянин якоїсь іншої країни – забирає дітей, жовч починає капати мені з ікл. Усі ці новини, сподіваюся, стануть предметом для окремої розмови, а зараз мені б хотілося поміркувати про ще одну новину, яка випадає з цього сумного переліку, але посутньо цілком до нього дотична.

За повідомленням RBC, 7 вересня на Оболоні група хлопців-підлітків у чорних масках викрала прямо з вулиці двох школярок. Вони схопили їх, силоміць запхали в машину й відвезли у невідомому напрямку так швидко, що ніхто з перехожих не встиг втрутитися. Поліція організувалася оперативно й машину перехопила. Тоді й з’ясувалося, що це був такий розіграш. Бой-френд дівчини вирішив так оригінально освідчитись у коханні й запропонувати їй руку і серце. Дівчина пропозицію прийняла. Щасливе завершення історії, жодна сторона не має до іншої жодних претензій. Начебто.

Моє занепокоєння як феміністки і як мами тут викликають кілька моментів. По-перше, практично всі онлайн-ресурси описують цю ситуацію як милий жарт і навіть ставлять у продовження теми різні новини про весілля і шлюби.

Навіть радник Міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк у телефонній розмові з журналісткою ранкового ефіру телеканалу Прямого назвав цю історію кумедною. Одиниці описали цю ситуацію як пов’язану із справжніми злочинами.

По-друге, мене дивує така поблажливість поліції – за хибне повідомлення про замінування людина несе і кримінальну, і фінансову відповідальність, а тут жартівникам їхня витівка, вочевидь, зійде з рук – принаймні, згадок про те, що вони мають сплатити якийсь штраф, досі не було.

По-третє, я занадто добре пам’ятаю, як зовсім недавно, в 90-их, бандити на іномарках хапали дівчат прямо з вулиць – і як когось із тих дівчат потім знаходили живими, а когось і не знаходили. Це якщо не згадувати про непоодинокі останніми роками історії про викрадення дівчат, в тому числі неповнолітніх, з вулиці, з подальшим нелегальним вивозом за кордон і продажем у сексуальне рабство.

Зважаючи на погіршення кримінальної ситуації у країні у зв’язку з війною й на почастішання новин про зникнення дівчат-підлітків, мені цей жарт геть не видався смішним. У нас поки що (на щастя) не практикується крадіжка наречених, як у країнах Середньої Азії чи на Кавказі – але, якщо вірити опитуванням про те, якими бачать стосунки між чоловіками та жінками українські чоловіки, ми від них не так далеко, як нам (в сенсі феміністкам) би хотілося.

Крадіжка наречених не має нічого спільного з романтичними уявленнями про те, як двоє закоханих тікають від родичів, які не розуміють глибини їхнього почуття. Це про викрадення дівчат та молодих жінок із вулиці сторонніми чоловіками, яким потрібні в господарстві робочі руки. Це про зґвалтування – щоб зганьблена жінка соромилася повернутися до батьків. Це про примус до шлюбу – бо хто її таку тепер заміж візьме? Це примус до народження дітей – і бажано хлопчиків, бо дівчата в господарстві –це зайвий рот (і так, там практикують селективні аборти зародків жіночої статі). Це про примус до неоплачуваної праці на чужу родину по господарству й у полі. Це про владу, і приниження, і шантаж. Це про нехтування її свободою волі й вибору. Це про зламані долі і зруйновані надії.

Я дуже сподіваюся, що жартівника і його поплічників покарають за цей недолугий жарт – і що журналісти відповідальніше ставитимуться до того, у якому ключі і в якому контексті вони подаватимуть надалі такі новини. А найбільше я сподіваюся, що мені такі новини більше на очі не траплятимуться – ані про викрадення як розіграш, ані про справжні викрадення – і не тому, що я не читатиму українських газет, а тому, що в нас нікого не крастимуть.

Марія Дмитрієва

 

фото: svoboda.org

Схожі записи

Сексуальне насильство як тактика ведення війни

admin

Просто не гнобіть інших жінок

admin

Неосознаваемая болезнь сексизма

Карайчева Вера

Залишити коментар