Анна Стен – перша голлівудська зірка українського походження

0 46
povaha-logo-headsУ минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.

Їй випало жити в епоху, коли кіно як окремий жанр ще не сформувалося, воно тільки починало свій шлях,  тяжко вивільняючись із жагучих обіймів театру. Їй випало народитися не в Берліні, не в Нью-Йорку – тогочасних столицях кінематографа. Їй довелося все життя боротися з акцентом і творити свій власний кіно-міф – у час, коли формувалися й розпадалися великі держави, гриміли страшні війни, зароджувалися й міцніли нові мистецькі ідеї. Уся її творча біографія – це фатальний вибір і крутий поворот. Всесвітньо відомий кінокритик Жан-Лу Пассек невипадково назвав її “трагічною представницею світу голлівудських зірок великої епохи” – адже здебільшого доля Анни Стен так і не виконала своїх щедрих обіцянок.

Анна Фесак народилася в Києві. Про рік народження сказати щось певне важкувато, як це часто трапляється з біографіями актрис, але найчастіше згадується дата – 3 грудня 1908 року. Відомості про родину також досить непевні й туманні – за однією версією, батько Анни працював прикажчиком у взуттєвій крамниці, а за іншою – батько був професійним танцівником і режисером-постановником, а мати, шведка за походженням – примою-балериною Київського оперного театру. Де правда – не знати. Води часу вже, схоже, навіки зімкнулися над цією історією. Існує також легенда – і більшість дослідників пише про це саме як про легенду – що першу протекцію юній актрисі зробив не хто інший, як сам Костянтин Сергійович Станіславський. Буцімто, це з його легкої руки почався тріумфальний і трагічний шлях Анни Стен у велике мистецтво.

Спершу Анна грала в одному з аматорських театрів Києва. Згодом вступила до Київського державного театрального технікуму, який закінчила вже власне Анною Стен – у роки навчання вийшла заміж за естрадного актора Бориса Стена (Бернштейна). Це був її перший з трьох шлюбів. За скупими свідченнями очевидців – шлюб щасливий, хоч і короткий. Узагалі, складається враження, що Анна Стен вважала сімейне життя чимось не таким уже й значним, чимось другорядним. За скупими свідченнями очевидців, вона була вродженою дипломаткою – після розірвання шлюбу добрі стосунки з колишніми обранцями зберігалися все життя.

Першим наставником Анни в кіно – на той час вона вже мешкала в Москві – був режисер і актор Федір Оцеп. 1926 року Анна знімається в його картині “Міс Менд”. На зйомках Оцеп виявляє до молодої актриси неабияку увагу, робить вишукані компліменти, запрошує повечеряти. Анна відповідає взаємністю. Через рік вони одружуються. У столиці СРСР подружжя митців мешкає в “апартаментах” із двох кімнат у комуналці – незважаючи на те, що фотографії Анни Стен уже масово з’явилися в продажу, а це було чи не головним свідченням неабиякого успіху в той час. Проте, квартирного питання слава не вирішила.

Існує дотепна легенда про те, як у гості до Анни прийшла її подруга – актриса Галина Кравченко. Застала її за пранням білизни, з усією притаманною тодішнім московським комуналкам естетикою – тази, господарче мило, дошка для прання. Анна стояла над тими коритами розпатлана, мокра й напівгола. Галина Кравченко обурилася: «Аня, як ти виглядаєш? Боже! Подивися на себе! Ти ж — кінозірка!» На що Анна не сказала, а таки відрізала: “Але ж я радянська кінозірка!”

Радянською кінозіркою Анна Стен пробуде не так і довго. Вона ще встигне знятися в стрічці Якова Протазанова “Білий орел” – разом із Василем Качаловим та Всеволодом Мейєрхольдом. Ця, без перебільшення, тріумфальна для неї стрічка, з’явившись у німецькому прокаті, завершить радянський період творчості Анни Стен. На запрошення німецьких кінопромисловців, вражених її талантом, актриса разом із чоловіком поїде до Німеччини, зовсім не маючи наміру залишатися там назавжди. Цього разу її долю вирішить особистий щоденник, необачно залишений нею на зберігання відомому радянському критику Хрисанфові Херсонському – до речі, прототипу критика Латунського з “Майстра і Маргарити”. Поки Анна зніматиметься в Німеччині, критик прочитає записи й напише про неї розгромну статтю, яка, власне, і відріже їй шлях до повернення.

Вона продає свою любов до кіна. Як, по суті, продала своє радянське громадянство, коли поміняла його на успіх винахідливої „ідейної“ куртизанки, котра ґримом з яких хочете рум’ян „запалюється“ кожного вечора, як вам буде завгодно…“, – написав Херсонський для журналу “Пролетарський театр”. А “передові” карикатуристи оздобили статтю “доречними” малюнками. Шляху назад для Анни Стен тепер уже не було.

З 1931 року Анна активно знімається в німецькому кіно. Уже не німий, а звуковий фільм Федора Оцепа “Убивця Дмитрій Карамазов” за мотивами Достоєвського мав величезний успіх у Європі та Америці. Тут – може, й востаннє – Анна Стен найпотужніше продемонструвала силу свого драматичного таланту. Ексцентричність, чуйність і наївність, утілені в образі Грушеньки, досі залишаються головною окрасою творчого доробку актриси. І далі б їй зніматися в європейському кіно – неквапному, психологічному, зосередженому на глибині внутрішнього світу героїв, здебільшого байдужому до блискучих зовнішніх ефектів. Але тут – як і багато разів потім – Анну спіткав тяжкий вибір.

Всесвітньо відомий кіномагнат Семюель Ґолдвін згадує: “Я начебто знову бачу цей блискучий карамазовський фільм і як вона з’явилася на екрані. Кажу тобі, все в моєму серці промовляло, що вона буде найкращою в історії кіна. І багато хто так думав, запевняю тебе… Це щось особливе, це зірка! В неї є все, що потрібно: краса, стиль, сексапільність, клас. Її інтеліґентність поєднується з інтуїцією художника, що гарно знає життя. В неї величезний досвід і вона може грати, як бестія“.

Власне, Семюель Ґолдвін і переманив Анну Стен до Америки – захмарними гонорарами та обіцянками зробити з неї другу Грету Гарбо. На той час Анна вже розлучилася з Оцепом і вийшла заміж утретє – за Євгена Френке, архітектора, кінопродюсера, російського емігранта, який зумів під час революції перевести родинні активи в надійні європейські банки. Подружжя погодилося на переїзд після довгих вагань, адже загалом положення Анни Стен у німецькому кіно було стабільним. Але на той час над Берліном уже починали нависати націонал-соціалістичні хмари. Америка ж обіцяла рай.

Справді, Семюель Ґолдвін одразу ж узявся вкладати в Анну Стен неабиякі кошти. Рекламна кампанія фільму “Нана” за мотивами Еміля Золя мала величезний розмах і обіцяла щось справді ґрандіозне. Однак ніякого успіху не вийшло. Фільм майже не приніс омріяних касових зборів. Кінокритики, проте, пишуть, що Ґолдвін сам у цьому винен, адже намагався втиснути Анну Стен – з усім її драматичним багажем і психологізмом – у плаский образ кінодіви 30-х, з іскристою посмішкою, глибоким декольте та іншими зовнішніми ефектами. Пізніше Анна Стен згадувала: “У мене було таке відчуття, ніби мене заганяють у вже створений готовий образ, тоді як я очікувала простору для творчості. Раніше ж він у мене був”.

Два наступні фільми, спродюсовані Ґолдвіном, були більш вдалими. Критики відгукувалися про них схвально, однак прибутків стрічки не приносили. Ну ніяк не хотів темперамент актриси зі Східної Європи вміщатися в штамповані кліше голлівудських дів. Вона була великою актрисою, а велика актриса мала право на велику роль“, – це були теж слова Ґолдвіна. Але врешті-решт він облишив спроби зробити з Анни Стен велику актрису. Вона не ображалася, не вчиняла істерик. В інтерв’ю сказала, що “Семюль – чудова людина, чудовий продюсер, але жодних справ я з ним мати вже не хочу”.

У 1960-х Анна Стен спробувала зробити кар’єру художниці. Її роботи навіть виставляли в відомих галереях. Але справжнього успіху не вийшло й тут. Вочевидь, вона вже стомилася й відчутно розчарувалася. Вела спокійне життя. Допомагала коштами численним емігрантам із радянського союзу, які нерідко брехали їй про біди та нестатки, аби виманити грошей. Хтозна, чи вірила вона їм, але грошей давала, пам’ятаючи, як їй самій нелегко доводилося в молодості. Урятувала від переслідувань колишнього чоловіка Федора Оцепа, склавши йому вдалу протекцію в США. Одна з небагатьох голлівудських актрис, не цуралася свого походження, в усіх інтерв’ю говорила, що народилася в Києві.

Померла Анна Стен 12 листопада 1993 року в Нью-Йорку, переживши свого чоловіка майже на десять років. Навряд чи в неї залишилися родичі, адже дітей вона не мала, а всі сімейні зв’язки порвалися після еміграції. Порвалося, загубилося, згинуло і багато стрічок з її фільмами. Але й ті, що лишилися, на думку критиків, свідчать про величезний потенціал. А те, що йому судилося бути втіленим тільки частково… так хіба ж багато знайдеться актрис, які скажуть “Я втілила все, що хотіла”? Найщасливіші ж пісні – недоспівані.

Сергій Осока

Схожі записи

Залишити відповідь

Ваша электронна адреса не буде опублікована.